Парламентська діяльність
Законопроекти VII скликання
Реєстр. № та дата
Назва законопроекту
Результати розгляду
1 3313 від 24.09.2013
Проект Закону про внесення змін до деяких Законів України щодо спрощення процедури оформлення спадщини в сільській місцевості
Направлено на розгляд комітету з питань аграрної політики та земельних відносин
+
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА 
до проекту Закону
«Про внесення змін до деяких Законів України щодо спрощення процедури оформлення спадщини в сільській місцевості»

1. Обґрунтування необхідності прийняття законопроекту
На сьогоднішній день у жителів сільської місцевості виникають труднощі під час реалізації ними спадкових прав щодо прийняття та оформлення спадщини на житлові та нежитлові приміщення, оскільки у сільських населених пунктах немає нотаріусів, а уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування обмежені у вчинені таких нотаріальних дій. Отже, спадкоємці для подання та одержання відповідних документів змушені звертатися до нотаріусів, які здійснюють нотаріальну діяльність поза межами сільських населених пунктів, що створює їм незручності та відповідні витрати.
Проектом Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо спрощення процедури оформлення спадщини в сільській місцевості» пропонується у населених пунктах, де немає нотаріуса, надати право спадкоємцю вирішувати питання про прийняття та оформлення спадщини за сприяння відповідного органу місцевого самоврядування, якого пропонується наділити повноваженнями щодо забезпечення здійснення таких функцій.
Крім того, зазначеним законопроектом пропонується у сільських населених пунктах здійснювати державну реєстрацію права власності успадкованих об’єктів нерухомого майна без проведення їх технічної інвентаризації, на підставі даних про такі об’єкти, наданих органом місцевого самоврядування.

2. Цілі та завдання прийняття законопроекту
Метою прийняття цього проекту Закону - є створення для сільського населення вигідних та зручних умов для здійснення спадкових прав.

3. Загальна характеристика та основні положення законопроекту
Законопроектом пропонується внесення змін до Цивільного кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», передбачивши:
1. У разі відсутності у населених пунктах нотаріуса, спадкоємець може здійснювати свої спадкові права через уповноважену на це посадову особу органу місцевого самоврядування.
2. До делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднести вирішення відповідно до закону питань про прийняття та оформлення спадщини спадкоємцем в населених пунктах, де немає нотаріуса.
3. У сільських населених пунктах здійснювати державну реєстрацію права власності успадкованих об’єктів нерухомого майна без проведення їх технічної інвентаризації, а лише на підставі даних про такі об’єкти, наданих органом місцевого самоврядування.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання                             
У даній сфері правового регулювання основними нормативно-правовими актами є Конституція України, Цивільний кодекс України,  Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закон України ««Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

5. Фінансово-економічне обґрунтування
Проект Закону не потребує додаткових фінансових витрат із Державного бюджету України.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття законопроекту
Прийняття цього проекту Закону дозволить спростити умови оформлення спадщини в сільській місцевості, що забезпечить правові гарантії та захист прав власності.
 
 
Народні депутати України Г.М. Калетнік
 А.В.Пшонка
 Д.О. Шенцев
2 3238 від 12.09.2013
Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації із землеустрою
Прийнято в першому читанні 24.10.2013
+
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України
«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації із землеустрою»

1. Обґрунтування необхідності прийняття законопроекту
Землеустрій – це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб’єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Мета землеустрою визначена у забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створенні сприятливого екологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів.
Формування заходів із землеустрою здійснюється шляхом розроблення певного виду документації із землеустрою.
Система землеустрою включає, зокрема законодавчо визначену діяльність у сфері землеустрою.
Однак на даний час на законодавчому рівні відсутній склад та зміст певних видів документації із землеустрою, що призводить до формування у різних регіонах країни різних підходів до встановлення і закріплення на місцевості меж природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, прогнозування, планування і організації раціонального використання та охорони земель, організації територій сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, розробки і здійснення системи заходів із  землеустрою для збереження природних ландшафтів, рекультивації порушених земель і захисту земель від ерозії,  підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення, закислення, заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами та  хімічними речовинами  тощо,  консервації  деградованих  і   малопродуктивних земель, запобігання іншим негативним явищам.
Крім того, стаття 25 Закону України «Про землеустрій» не містить виключного переліку видів документації із землеустрою та дозволяє законами України та іншими нормативно-правовими актами встановлювати інші види документації із землеустрою.
Це призвело до того, що в різних законах одна і таж документація із землеустрою називається по різному і містить різні підходи до її погодження та затвердження.
Така ситуація призводить до зловживань та корупції у сфері земельних відносин на етапі погодження та затвердження документації із землеустрою
Виходячи з наведеного, виникла потреба у систематизації видів документації із землеустрою, визначення їх складу і змісту та встановлення чіткого порядку погодження і затвердження документації із землеустрою.

2. Цілі та завдання прийняття законопроекту
Проект Закону розроблено з метою уніфікація видів документації із землеустрою, усунення розбіжностей у назвах документацій із землеустрою у різних законах, визначення виключного переліку суб’єктів, які здійснюють погодження конкретних видів документації із землеустрою, та складу і змісту усіх видів документації із землеустрою.
 
3. Загальна характеристика та основні положення законопроекту
Законопроектом пропонується внесення змін до Земельного кодексу України та законів України «Про землеустрій», «Про державну експертизу землевпорядної документації», «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів», «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів», «Про охорону земель», «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», «Про Державний земельний кадастр», «Про державний контроль за використанням та охороною земель», «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності»  що дасть можливість:
1) уніфікувати види документації із землеустрою та визначити їх склад і зміст;
2) усунути розбіжності у назвах документацій із землеустрою;
3) визначити виключний перелік суб’єктів, які здійснюють погодження та затвердження конкретних видів документації із землеустрою.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання
У даній сфері правового регулювання основними нормативно-правовими актами є Конституція України, Земельний кодекс України та закони України «Про землеустрій», «Про державну експертизу землевпорядної документації», «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів», «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів», «Про охорону земель», «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», «Про Державний земельний кадастр», «Про державний контроль за використанням та охороною земель», «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності».
Реалізація положень поданого законопроекту після його прийняття не потребує внесення змін до інших законів України.

5. Фінансово-економічне обґрунтування
Реалізація даного законопроекту не потребуватиме додаткових фінансових витрат.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття законопроекту
Прийняття законопроекту дозволить усунути правові колізії в діючому законодавстві, визначити чіткі правила на ринку надання послуг у сфері землеустрою, що сприятиме, поліпшенню інвестиційного клімату в Україні, забезпечить сприятливі умови для розвитку економіки та ведення бізнесу.
 
Народний депутат УкраїниГ.М. Калетнік
3 3061 від 08.08.2013
Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про Державний земельний кадастр" щодо скасування плати за внесення відомостей до Державного земельного кадастру та змін до них
Прийнято в першому читанні 05.11.2013
+
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України
Про внесення змін до Закону України «Про Державний земельний кадастр» щодо скасування плати за внесення відомостей до Державного земельного кадастру та змін до них»

1. Обґрунтування необхідності прийняття проекту акта 
Пунктом 82.3. Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 - 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», затвердженого Указом Президента України від 12 березня 2013 року № 128, доручено міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади забезпечити скасування плати за внесення відомостей до державних реєстрів, інших інформаційних баз, що використовуються для надання адміністративних послуг.
Держземагентством України та його територіальними органами надаються адміністративні послуги відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2011 року № 835 «Деякі питання надання Державним агентством земельних ресурсів та його територіальними органами адміністративних послуг», якою передбачено справляння плати за державну реєстрацію земельної ділянки, державну реєстрацію обмежень у використанні земель, внесення до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць та земельну ділянку.
Зазначені послуги надаються на платній основі відповідно до вимог Закону України «Про Державний земельний кадастр»
Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний земельний кадастр» розроблено з метою належного виконання пункту 82.3. Національного плану дій на 2013 рік

2. Мета і шляхи її досягнення
Проект Закону України розроблено з метою внесення змін до Закону України «Про Державний земельний кадастр» в частині скасування плати за внесення відомостей до Державного земельного кадастру та змін до них.

3. Правові аспекти
У даній сфері правового регулювання діють Конституція України, Закон України «Про адміністративні послуги», Указ Президента України від 12 березня 2013 року № 128 «Про Національний план дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 - 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава».

4. Основні положення законопроекту
Проектом Закону пропонується внести до статей 24, 26, 29, 29, 40 та 41 Закону України «Про Державний земельний кадастр» в частині скасування плати за внесення відомостей до Державного земельного кадастру.

5.Фінансово-економічне обґрунтування
Реалізація проекту Закону не потребує додаткових бюджетних витрат.

6. Прогноз результатів
Реалізація даного проекту Закону дозволить  виконати пункт 82.3. Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 - 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», затвердженого Указом Президента України від 12 березня 2013 року № 128, щодо скасування плати за внесення відомостей до державних реєстрів, інших інформаційних баз, що використовуються для надання адміністративних послуг.

 

Народний депутат УкраїниГ.М. Калетнік
  
4 2953 від 30.04.2013
Проект Закону про правонаступництво майна колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР
Направлено на розгляд комітету з питань аграрної політики та земельних відносин
+
Пояснювальна записка
до проекту Закону України
“Про визначення правонаступника майна колишньогоВійськово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР”

 

1. Обґрунтування необхідності прийняття акту
Проект Закону України “Про визначення правонаступника майна колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР” розроблений з метою остаточного врегулювання правовідносин, пов’язаних з визначенням правонаступників майна громадських організацій Союзу РСР, а також забезпечення прав членів громадських організацій військових мисливців і рибалок, яким створюються перешкоди у користуванні належним їм майном.
У відповідності до постанов Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року № 2268-XII “Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України” та від 4 лютого 1994 року № 3943-XII “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” до законодавчого визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР майно та фінансові ресурси об’єктів, які були розташовані на території України та перебували у виданні вищих органів управління цих організацій, було передано у державну власність.
При цьому Кабінету Міністрів України пропонувалося до 1 березня 1994 року у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1995 року № 18 “Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР повноваження щодо управління підприємствами, організаціями та об’єктами колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил РСР були покладені на Міністерство оборони України.
Питання щодо управління підприємствами, організаціями та об’єктами колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил РСР, розташованими на території України, розглядалось Спеціальною контрольною комісією Верховної Ради України з питань приватизації.
Рішенням цієї Комісії від 13 травня 2003 року встановлено, що Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України фактично з 3 лютого 1994 року набуло право на володіння, користування і розпорядження майном колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил РСР, яке розташоване на території України та рекомендовано Кабінету Міністрів України внести відповідні зміни до постанови від 13 січня 1995 року № 18 “Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР”.
Проте вищезазначені рекомендації виконані так і не були.
Відсутність законодавчого визначення вказаного вище правонаступництва порушує права і законні інтереси військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, оскільки вищевказане майно набуто за рахунок сплачених ними протягом діяльності колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил РСР з власних коштів внесків та пожертвувань.
Крім того, відсутність такого визначення, призводить до виникнення певних колізій стосовно порядку користування вищезазначеним майном, що, в свою чергу, спричиняє виникнення низки судових спорів, за результатами розгляду яких виносяться суперечливі рішення. 

2. Мета і шляхи її досягнення
Прийняття даного законопроекту сприятиме врегулюванню правовідносин, пов’язаних з визначенням правонаступників майна громадських організацій колишнього Союзу РСР та забезпечення прав членів громадських організацій військових мисливців і рибалок щодо усунення перешкод у користуванні набутим ними на законних підставах майном. 

3. Правові аспекти
Прийняття проекту Закону внесення змін до інших законів не потребує.
 
4. Фінансово-економічне обґрунтування
Реалізація Закону не потребуватиме додаткових фінансових витрат з Державного бюджету України.
 
5. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття законопроекту
Прийняття та реалізація зазначеного закону надасть можливість усунути існуючі прогалини в чинному законодавстві України стосовно остаточного врегулювання питань, пов’язаних з визначенням правонаступництва майна громадських організацій колишнього РСР, та забезпечить гарантування дотримання прав і свобод членів громадських організацій військових мисливців та рибалок Збройних Сил України.
 
                                                                                   
Народний депутат України Кузьмук О.І.
Народний депутат України Калетник Г.М.

 

5 2335а від 18.06.2013
Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" щодо розвитку виноградарської, садівничої та хмелярської галузей
Направлено на розгляд комітету з питань аграрної політики та земельних відносин
+
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України
Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» щодо розвитку виноградарської, садівничої та хмелярської галузей

 

1. Обґрунтування необхідності прийняття проекту закону
Державну підтримку виноградарської, садівничої та хмелярської галузей економіки держави з метою їх розвитку було започатковано Законом України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» від 09.04.1999 р (далі – Закон). На підставі Закону  було затверджено державну програму 2801350 «Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними» та передбачено фінансування з Державного бюджету України.
Відповідно до Закону введено обов’язковий збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства (далі - збір) в розмірі 1% (згодом збільшено до 1,5%) від виручки – товарообороту, одержаного на всіх етапах реалізації в оптово-роздрібній торговельній мережі та мережі громадського харчування алкогольних напоїв та пива, у тому числі за операціями, що не передбачають оплати у грошовій формі. Платниками збору визначено всіх суб'єктів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності та підпорядкування, які реалізують в оптово-роздрібній торговельній мережі та мережі громадського харчування алкогольні напої та пиво.
До 2013 року кошти від збору акумулювались на спеціальному рахунку Державної казначейської служби України, відкритого для обслуговування спеціального фонду державного бюджету України за державною програмою 2801350.
Більше десяти років, системна державна підтримка виноградарства, садівництва і хмелярства функціонувала без збоїв, кошти від збору накопичувались на рахунках Державної казначейської служби України, а Міністерство аграрної політики та продовольства України, як розпорядник цих коштів, щороку їх розподіляло між виробниками такої продукції та таким чином підтримувало виробників вітчизняної продукції.
Однак, вже у 2010 році почались проблеми із перерахуванням виробникам виноградарської, садівничої та хмелярської продукції коштів, незважаючи на постійне збільшення обсягу зібраних від збору коштів.
Протягом 2010-2012 років на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства до Державного бюджету України надійшло 2458,6 млн. гривень.
Державним бюджетом України у 2010-2012 роки за КПКВК 2801350  планувалися видатки на рівні 2290,0 млн. гривень, що на 348,0 млн. гривень менш від фактичних надходжень. З розподілених у 2010-2012 роках Міністерством аграрної політики та продовольства України, як головного розпорядника бюджетних коштів, виділених на зазначену програму державної підтримки, було розподілено коштів у сумі 1648,9 млн. гривень. Виплачено органами Державного казначейства України лише 1125,4 млн. гривень.
З передбачених у 2012 році коштів на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства у розмірі 1075,0 млн. грн. Міністерством аграрної політики та продовольства України розподілено  644,2 млн. грн. Виплачено Держказначейством 309, 2 млн. грн. Заборгованість у 2012 році перед сільськогосподарськими підприємствами, які мають право на компенсацію з державного бюджету коштів виділених на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства - складає 335 млн. грн.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06.12.2012 року передбачено перенесення збору до загального фонду Державного бюджету України, та заплановано видатки на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства у розмірі лише 100,0 млн. гривень! (при доході від збору в 1180,0 млн. гривень).
Таким чином, фінансування галузей виноградарства, садівництва та хмелярства у 2013 році зовсім не очікується! Передбачених Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» суми достатньо лише для того, щоб на 30% погасити заборгованість за минулий рік.
Про важливість функціонування збору говорять цифри. За період його існування з 1999 року виноградарями і садівниками в Україні були закладені 44,6 тис. га виноградників; 45,8 тис. га плодово-ягідних насаджень. Сьогоднішня ситуація загрожує звести нанівець досягнення 13-ти років праці вітчизняних садівників і виноградарів та змушує їх серйозно задуматися над необхідністю взагалі продовжувати свою діяльність. Внаслідок невиплат коштів скорочуються площі закладення насаджень. В порівнянні з 2008 роком у 2012 році площі посадок скоротилися більш ніж на 50% і складають3959 га.
Оскільки для створення і зрошення насаджень, придбання спеціалізованих механізмів, техніки та ліній товарної обробки плодів, будівництва нових холодильників з регульованим газовим середовищем та реконструкції існуючих суб’єктами господарювання були залучені з розрахунку на отримання компенсації з боку держави значні кошти, з яких переважна більшість кредитні, господарства в даний час знаходяться на межі фінансового краху.
В аналогічній ситуації знаходяться у даний час і вітчизняні розсадницькі господарства, які мали низький рівень рентабельності за останні три роки внаслідок скорочення площ посадок і, відповідно, зменшення попиту на садивний матеріал. Таким чином, за відсутності державної підтримки 2013 рік для розсадницьких господарств України може стати по суті останнім роком їхнього існування.
Крім того, у зв’язку з необхідністю значних затрат для забезпечення в повному обсязі технологічних операцій по догляду за молодими  плодово-ягідними насадженнями, виноградниками та хмільниками, виникає загроза втрати цих насаджень, особливо у господарствах, які не мають плодоносних площ, або відсоток яких є незначним.
Враховуючи зазначене, відсутність навіть тимчасового фінансування підприємств з урахуванням складного технологічного процесу вирощування та догляду за виноградниками, садами та хмільниками зумовить знищення цих галузей упродовж декількох років.

2. Цілі і завдання прийняття проекту закону
Проект закону покликаний забезпечити належне стабільне фінансування підприємств за державною програмою 2801350 «Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними».
Запропоновані зміни сприятимуть розвитку виноградарської, садівничої та хмелярської галузей економіки країни.

3. Загальна характеристика і основні положення проекту закону
Проектом закону пропонується внести зміни до ст. 10-12, 18, Прикінцевих положень Закону України ««Про Державний бюджет України на 2013 рік», Додатків 1, 3 до Державного бюджету України на 2013 рік.
Пропонується передбачити, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2013 рік у частині доходів та фінансування є збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.
Зміни до Додатку 3 до Державного бюджету України на 2013 рік передбачають встановлення витрат на Державну підтримку розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними у розмірі 1180,0 млн. гривень (на тому рівні, що і передбачуваний дохід від збору).

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання
У даній сфері правового регулювання діє Закон України «Про Державний бюджет України на 2013 рік».
Проект закону передбачає внесення змін та доповнень до Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік», його прийняття не потребує внесення змін до інших законів України.

5. Фінансово-економічне обґрунтування
Реалізація законопроекту не потребуватиме додаткових витрат із Державного бюджету України.

6. Прогноз соціально-економічних, правових та інших наслідків прийняття Закону
Прийняття Закону на основі запропонованого проекту дозволить отримувати підприємствам виноградарства, садівництва і хмелярства державну підтримку на забезпечить стабільний розвиток зазначених галузей. 
 
 

Народні депутати України

 
 

 

Г.М. Калетнік

В.Р. Купчак

 

М.В. Апостол

Т.В. Кутовий

 

Г.Б. Бобов

С.П. Лабазюк

 

В.В. Бондар

В.В. Лунченко

 

І.В. Бриченко

С.А. Мельник

 

Ю.В. Бублик

Ф.Ф. Негой

 

О.А. Волков

Д.С. Омельянович

 

В.І. Губар

В.П. Пилипенко

 

О.Г. Домбровський

І.М. Сабій

 

С.П. Івахів

Є.Я. Сігал

 

О.О. Корнійчук

Р.В. Скарбовійчук

 

В.П. Кравчук

Г.Є. Смітюх

 

С.А. Кузьменко

О.А. Царьов

 

О.І. Кулініч

О.М. Шаблатович

 
6 2060а від 18.05.2013
Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про вищу освіту" (щодо створення умов для підвищення ефективності діяльності вищих навчальних закладів)
Направлено на розгляд комітету з питань аграрної політики та земельних відносин
+
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України
Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту»
 
1. Обґрунтування необхідності прийняття акта
Система вищої освіти України потребує реформування відповідно до умов соціально орієнтованої економіки та інтеграції України в європейське освітнє співтовариство. Україна визначила шляхи модернізації системи вищої освіти у рамках Болонського процесу, спрямовані на створення Європейського простору вищої освіти.Вирішення цих завдань потребує законодавчих змін. Закон України «Про вищу освіту», прийнятий у 2002 році, не повною мірою відповідає завданням щодо реформування національної системи вищої освіти відповідно до європейських вимог та потреб розвитку суспільства.
Сфера освіти і науки, своєю чергою, є ключовою складовою проголошеного Президентом України та закріпленого на законодавчому рівні Верховною Радою України стратегічного курсу на євроінтеграцію. Так, статтею 10 Закону України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики” визначено, що однією із засад внутрішньої політики в гуманітарній сфері є реформування та розвиток вітчизняної системи вищої освіти і науки, інтегрування в європейський та світовий освітній і науковий простір, запровадження принципів та стандартів Болонського процесу у вищих навчальних закладах України.
Таким чином, підставою для розроблення проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» є необхідність приведення нормативної бази вищої освіти до сучасних потреб економіки та її інноваційного розвитку.
 
2. Мета і шляхи її досягнення
Метою прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» є забезпечення дієвого правового регулювання відносин у сфері вищої освіти, створення єдиного освітнього простору в державі, розширення доступу до здобуття вищої освіти громадянами України та автономії вищих навчальних закладів.Головним завданням прийняття проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» є модернізація законодавства України у сфері вищої освіти для створення більш сприятливих умов для здобуття громадянами вищої освіти, гарантій її якості.Законопроект враховує сучасні параметри розвитку вищої освіти. Передбачено інституційні, академічні та фінансові засади автономії вищих навчальних закладів.Метою законопроекту є створення умов для підвищення ефективності діяльності вищих навчальних закладів і, як наслідок, ­– підвищення якості здобутої в них особами вищої освіти.Головними завданнями законопроекту є:- гарантування академічних свобод вищим навчальним закладам, науково-педагогічним, педагогічним і науковим працівникам;- удосконалення правових механізмів реалізації конституційного права людини і громадянина на рівний доступ до якісної освіти, розвитку інструментів підтримки талановитої молоді;- спрямування національної освітньої політики на виконання місії освіти щодо цілісного розвитку особистості, спрямованої не лише на підготовку інтелектуальних, висококваліфікованих фахівців, але й на виховання високоморальних, соціально активних та ініціативних громадян, реалізації концепції безперервної освіти протягом всього життя;- гармонійне поєднання академічної вищої освіти та професійної підготовки на базі освітнього ступеня вищої освіти;- гарантування автономії вищих навчальних закладів у фінансово-економічній діяльності;- чітке визначення та розмежування повноважень органів влади з питань ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів, створення державних стандартів вищої освіти та контролю за їх дотриманням;- демократизація управління вищими навчальними закладами.Структура вищої освіти адаптована до Європейського освітянського простору, що закладає умови для гарантування визнання дипломів, академічної та професійної мобільності, реалізації можливості здобуття освіти впродовж життя. Передбачено освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти – бакалавр, магістр, а також вводиться освітньо-науковий рівень доктора філософії. Збережено, науковий ступень доктора наук, як національну особливість.Ліквідовано рівні акредитації (І-ІV) вищих навчальних закладів та запроваджено акредитацію вищого навчального закладу за типом. Визначено особливості військових вищих навчальних закладів (вищих навчальних закладів з особливими умовами навчання).Закріплено на законодавчому рівні статус дослідницьких університетів як лідерів вищої освіти (стаття 29).Унормовано питання стандартів вищої освіти. Ліквідовано громіздку схему – державні стандарти, галузеві стандарти, стандарти вищого навчального закладу. У законопроекті передбачено, що до стандартів вищої освіти входять: освітньо-кваліфікаційні (освітньо-наукові) характеристики, освітньо-професійні (освітньо-наукова) програми, засоби діагностики якості освіти.Внесено зміни щодо фінансової самостійності, правового режиму майна вищих навчальних закладів та користування земельними ділянками.Надано право вищим навчальним закладам, що мають статус національних, разом з документом державного зразка, видавати власні документи про вищу освіту за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра, магістра.
 
3. Правові аспекти
Проект Закону відповідає Конституції України, іншим нормативно-правовим актам і має на меті реалізацію нормативно-правових засад державної політики у сфері вищої освіти.
 
4. Фінансово-економічне обґрунтування
Прийняття проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» не потребує додаткового фінансування з Державного бюджету України.
 
5. Позиція зацікавлених органів
Проект акта потребує узгодження в установленому порядку з нормативно визначеними центральними органами виконавчої влади.
 
6. Регіональний аспект
Проект акта не стосується питання розвитку адміністративно-територіальних одиниць.
 
7. Запобігання корупції
Проект акта не містить ризиків виникнення корупційних правопорушень.
 
8. Регуляторний вплив
Проект акта не є регуляторним.
 
9. Прогноз результатів
Прийняття проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» сприятиме створенню умов та розширенню доступу до здобуття вищої освіти громадянами України, сприятиме їх мобільності на Європейському просторі вищої освіти. Поліпшить рівень підготовки фахівців з вищою освітою та забезпечить багатогалузевий господарський комплекс України кваліфікованими кадрами, розв’яже низку соціальних питань науково-педагогічних, педагогічних і наукових працівників, матиме позитивне значення для підвищення освітнього потенціалу нації та визнання національної вищої освіти України в Європі та світі.


Народний депутат УкраїниГ.М.Калетнік

Народний депутат України

 І.Г. Калєтнік

7 2059а від 18.05.2013
Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо збору за користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення)
Направлено на розгляд комітету з питань аграрної політики та земельних відносин
+

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА


до проекту Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо збору за користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення)»

 

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Аграрний сектор економіки України забезпечує продовольчу безпеку та продовольчу незалежність держави, формує 17 відсотків валового внутрішнього продукту та близько 60 відсотків фонду споживання населення. Крім того, аграрний сектор є одним з основних бюджетоутворювальних секторів національної економіки, частка якого у зведеному бюджеті України за останні роки становить 8-9 відсотків.

Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007р. № 1158, одними з найгостріших проблем сучасного аграрного сектора окреслила відсутність мотивації до праці, бідність, трудову міграцію, безробіття, занепад соціальної інфраструктури, поглиблення демографічної кризи та відмирання сіл. Вказані проблеми зумовлені невеликими розмірами доходної та видаткової частин місцевих бюджетів на розвиток сільської місцевості, значними обсягами міжбюджетних трансфертів, недостатнім рівнем фінансування державних програм, незначним асигнуванням власниками та користувачами земель сільськогосподарського призначення коштів на розвиток українського села тощо.

Як наслідок з кожним роком спостерігається занепад та відмирання сільської місцевості, що в цілому впливає на стан продовольчої безпеки України та розвиток аграрного сектора економіки. У зв’язку з вищезазначеним вбачається необхідність у створенні умов для збільшення концентрації фінансових ресурсів в бюджетах територіальних громад та забезпечення їхнього стабільного поповнення.


2. Мета та завдання прийнятого законопроекту

Метою прийняття вказаного проекту Закону України є правове регулювання питань, пов’язаних з покращенням організації і функціонування механізму використання земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Прийняття цього акту надасть можливість збільшити доходну частину місцевих бюджетів на 3,5-4,5 млрд. грн., кошти якої будуть спрямовані на розвиток сільської місцевості.


3. Загальна характеристика і основні положення проекту

Законопроектом вбачається внести зміни до статті 10 Податкового кодексу України та доповнити Розділ ХІІ «Місцеві податки і збори» новою статтею 2681. Запропоновані зміни вводять в систему місцевих податків і зборів України збір за користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Платниками збору є власники земель сільськогосподарського призначення (ріллі), які не передано в оренду, а також орендарі земель сільськогосподарського призначення (ріллі), крім земель присадибного фонду. Ставка збору за один гектар земель сільськогосподарського призначення (ріллі) складає 80 гривень з урахуванням встановленого індексу споживчих цін.


4. Стан нормативно-правової бази

В цій сфері правового регулювання діють таки нормативні акти (зі змінами та доповненнями):

Податковий кодекс України від 02.12.2010 р., Бюджетний кодекс України від 21.06.2001р., Земельний кодекс України від 25.10.2001 р., Закон України «Про оренду землі» від 06.10.1998р., Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24.06.2004 р. та інше.

Змін до інших законів не потребує.


5. Фінансово-економічне обґрунтування.

Прийняття проекту Закону України не потребує додаткових фінансових витрат з державного бюджету.


6. Прогноз результатів

Затвердження і практична реалізація Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо збору за користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення» дозволить забезпечити збільшення грошових надходжень до доходної частини місцевих бюджетів України, стимулюватиме виділенню коштів на розвиток села безпосередньо з бюджетів територіальних громад, сприятиме більш раціональному використанню земельних ресурсів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

 

Народні депутати УкраїниГ.М. Калетнік
 І.Г. Калєтнік
8 1189 від 28.12.2012

Проект Закону про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо врегулювання окремих питань організації фінансово-економічних відносин в системі вищої освіти

Направлено на розгляд комітету з питань аграрної політики та земельних відносин
+

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

 

до проекту Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» (щодо врегулювання окремих питань оргaнізaції фінансово-економічних відносин  в системі вищої освіти)

 

 

  1. 1.          Обґрунтування необхідності прийняття акта

Реформування системи вищої освіти України потребує створення законодавчих умов для ефективного розподілення вищими навчальними закладами власних фінансових ресурсів та їх можливостей, використання яких забезпечує таким закладами системи вищої освіти довгострокове існування та розвиток з максимальною ефективністю. Вирішення цих завдань потребує внесення змін, зокрема, до бюджетного законодавства з метою врегулювання окремих питань оргaнізaції фінансово-економічних відносин  в системі вищої освіти.

Таким чином, підставою для розроблення проекту Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» (щодо врегулювання окремих питань оргaнізaції фінансово-економічних відносин  в системі вищої освіти) є необхідність системного врегулювання питання фінансової самодостатності системи вищої освіти відповідно до проекту Закону України «Про вищу освіту» (нова редакція), приведення нормативної бази вищої освіти до сучасних потреб економіки та її фінансового потенціалу.

2. Мета і шляхи її досягнення

Метою прийняття Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» (щодо врегулювання окремих питань оргaнізaції фінансово-економічних відносин  в системі вищої освіти) є забезпечення фінансової стійкості державних вищих навчальних закладів в Україні, створення умов для податкоспроможністі та належних фінансових засад автономії вищих навчальних закладів.

Так, законопроектом пропонується надати можливість використовувати бюджетним установам власні надходження на наукову діяльність університетів, академій, а також розміщення вищими навчальними закладами на депозитах і поточних рахунках банків власних надходжень у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У зв’язку із цим вносяться відповідні зміни до статті 29 Бюджетного кодексу України в частині  віднесення до  доходів  загального  фонду  Державного бюджету України коштів, отриманих вищими навчальними закладами від розміщення на депозитах власних надходжень).

Статтю 43 Бюджетного кодексу України, яка врегульовує питання казначейського обслуговування бюджетних коштів пропонується доповнити новою частино, якою передбачити, що розрахунково-касове обслуговування власних надходжень вищих навчальних закладів може здійснюватися як в органах Державної казначейської служби України, так і в банківських установах.

Також пропонується визначити особливості здійснення бюджету вищих навчальних закладів, передбачивши їм можливість самостійно розпоряджаються власними надходженнями бюджетних установ. Розрахунково-касове обслуговування у таких випадках здійснюється банківськими установами.

  1. 3.         Правові аспекти

Проект Закону відповідає Конституції України, іншим нормативно-правовим актам і має на меті реалізацію нормативно-правових засад податкової політики у сфері вищої освіти. Нормативно-правовими актами у даній сфері правового регулювання є Конституція України та Бюджетний кодекс України.

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація проекту Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» (щодо врегулювання окремих питань оргaнізaції фінансово-економічних відносин  в системі вищої освіти) не потребує додаткових витрат з Державного бюджету України.

  1. 5.    Регіональний аспект

Проект акта не стосується питання розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

  1. 6.    Запобігання корупції

Проект акта не містить ризиків виникнення корупційних правопорушень.

  1. 7.    Громадське обговорення

Проект акта пройшов громадське обговорення.

 

9. Позиція соціальних партнерів

Проект акта погоджено з представниками Профспілки працівників освіти і науки України.

 

10. Регуляторний вплив

Проект акта не є регуляторним.

11. Прогноз результатів

Прийняття Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» (щодо врегулювання окремих питань оргaнізaції фінансово-економічних відносин  в системі вищої освіти) створить законодавчі підвалини для фінансової самодостатності системи вищої освіти, можливості вищих навчальних закладів самостійно розпоряджаються власними надходженнями, що в цілому сприятиме покращенню умов розвитку національної вищої освіти України.

 

Народні депутати України                                            Калетнік Г.М.

                                                                                            Ківалов С.В.

                                                                                             Сорока М.П.

9 1188 від 28.12.2012

Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо врегулювання окремих питань оподаткування в системі вищої освіти

Направлено на розгляд комітету з питань аграрної політики та земельних відносин
+

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

 

до проекту Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України» (щодо врегулювання окремих питань оподаткування в системі вищої освіти)

 

  1. 1.          Обґрунтування необхідності прийняття акта

Система вищої освіти України потребує реформування відповідно до умов соціально орієнтованої економіки та інтеграції України в європейське освітнє співтовариство. Україна визначила шляхи модернізації системи вищої освіти у рамках Болонського процесу, спрямовані на створення Європейського простору вищої освіти.

Вирішення цих завдань потребує внесення змін, зокрема, до законодавства щодо вдосконалення режимів оподаткування діяльності в системі вищої освіти.

Таким чином, підставою для розроблення проекту Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України» (щодо врегулювання окремих питань оподаткування в системі вищої освіти) є необхідність комплексного врегулювання порушеного питання щодо реформування системи вищої освіти відповідно до проекту Закону України «Про вищу освіту» (нова редакція), приведення нормативної бази вищої освіти до сучасних потреб економіки та її інноваційного розвитку.

2. Мета і шляхи її досягнення

Метою прийняття Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України» (щодо врегулювання окремих питань оподаткування в системі вищої освіти) є забезпечення належного правового регулювання відносин у сфері оподаткування вищої освіти, створення відповідних умов для ефективної податкової політики у сфері вищої освіти у зв’язку із реформуванням законодавчого регулювання системи вищої освіти.

Визначення витрат наведено у п. 14.1.27: це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Склад витрат та порядок їх визнання встановлено у статті 138 Податкового кодексу України, згідно якої витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються з: витрат операційної діяльності; інших витрат.

У зв’язку із цим у статті статті 138 Податкового кодексу України, якою передбачено склад витрат та порядок їх визнання у пункті “д” підпункту 138.10.6 пункту 138.10 після слова “музеям-заповідникам” пропонується додати слова “а також - вищим навчальним закладам з метою підтримки розвитку освітньої, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності”. На додаток до цього, у підпункті 138.10.6 пункту 138.10 статті 138 пропонується також додати новий пункт, яким до інших витрат звичайної діяльності, що  враховуються  при   обчисленні   об'єкта  оподаткування пропонується додати витрати платника податку, пов’язані з професійною підготовкою, навчанням, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, а також витрати на навчання чи (та/або) професійну підготовку у вітчизняних вищих навчальних закладах інших осіб, які не перебувають з таким платником податку у трудових відносинах, але уклали з ним письмову угоду (договір, контракт) про взяті ними зобов’язання відпрацювати у платника податку після закінчення вищого навчального закладу та отримання спеціальності (кваліфікації) не менше трьох років; витрати на організацію навчально-виробничої практики за профілем основної діяльності платника податку або в структурних підрозділах, що забезпечують його господарську діяльність, осіб, які навчаються у вищих та професійно-технічних навчальних закладах. Зазначені витрати включаються до валових витрат у розмірі до 5 відсотків фонду оплати праці звітного періоду.

Разом з цим, з метою створення сприятливого фінансового середовища у системі вищої освіти запропонованим проектом Закону вносяться відповідні зміни й до статті 154 Податкового кодексу України в частині звільнення  від оподаткування прибутку вищих навчальних закладів недержавної форми  власності, отриманий від надання освітніх послуг та до статті 197 щодо доповнення операцій, звільнених від оподаткування операціями з оплати вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт, що виконуються вищим навчальним закладом за кошти підприємств, установ та організацій вітчизняних та іноземних замовників робіт всіх форм власності.

  1. 3.         Правові аспекти

Проект Закону відповідає Конституції України, іншим нормативно-правовим актам і має на меті реалізацію нормативно-правових засад податкової політики у сфері вищої освіти. Нормативно-правовими актами у даній сфері правового регулювання є Конституція України, Податковий Кодекс України, Закони України «Про освіту», «Про вищу освіту».

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація проекту Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України» (щодо врегулювання окремих питань оподаткування в системі вищої освіти) не потребує додаткових витрат з Державного бюджету України.

  1. 5.    Регіональний аспект

Проект акта не стосується питання розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

  1. 6.    Запобігання корупції

Проект акта не містить ризиків виникнення корупційних правопорушень.

  1. 7.    Громадське обговорення

Проект акта пройшов громадське обговорення.

 

9. Позиція соціальних партнерів

Проект акта погоджено з представниками Профспілки працівників освіти і науки України.

10. Регуляторний вплив

Проект акта не є регуляторним.

11. Прогноз результатів

Прийняття Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України» (щодо врегулювання окремих питань оподаткування в системі вищої освіти) сприятиме створенню умов для забезпечення належного правового регулювання відносин оподаткування діяльності в системі вищої освіти, поліпшить рівень підготовки фахівців з вищою освітою та забезпечить багатогалузевий господарський комплекс України кваліфікованими кадрами, вирішить низку питань податкового регулювання для покращення умов розвитку національної вищої освіти України.

 

Народні депутати України                                            Калетнік Г.М.

                                                                                            Ківалов С.В.

                                                                                             Сорока М.П.

10 1187 від 28.12.2012

Проект Закону про вищу освіту

Направлено на розгляд комітету з питань аграрної політики та земельних відносин
+

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту Закону України «Про вищу освіту»

(нова редакція)

 

  1. 1.          Обґрунтування необхідності прийняття акта

Система вищої освіти України потребує реформування відповідно до умов соціально орієнтованої економіки та інтеграції України в європейське освітнє співтовариство. Україна визначила шляхи модернізації системи вищої освіти у рамках Болонського процесу, спрямовані на створення Європейського простору вищої освіти.

Вирішення цих завдань потребує законодавчих змін. Закон України «Про вищу освіту», прийнятий у 2002 році, не в повній мірі відповідає завданням щодо реформування національної системи вищої освіти відповідно до європейських вимог та потреб розвитку суспільства.

Таким чином, підставою для розроблення проекту Закону України «Про вищу освіту» (нова редакція) є необхідність адаптації законодавства у сфері вищої освіти до європейських вимог і приведення нормативної бази вищої освіти до сучасних потреб економіки та її інноваційного розвитку.

2. Мета і шляхи її досягнення

Метою прийняття Закону України «Про вищу освіту» (нова редакція) є забезпечення якіснішого правового регулювання відносин у сфері вищої освіти, створення єдиного освітнього простору в державі, інтеграція вищої школи України в Європейський простір вищої освіти, розширення доступу до здобуття вищої освіти громадянами України та автономії вищих навчальних закладів.

Головним завданням прийняття Закону України «Про вищу освіту» (нова редакція) є модернізація законодавства України у сфері вищої освіти для створення більш сприятливих умов для здобуття громадянами вищої освіти, гарантій її якості, відповідності вищої освіти України міжнародним зобов’язанням України.

Проект нової редакції Закону, порівняно з чинною, враховує сучасні параметри розвитку вищої освіти. Так, у законопроекті  більш точно визначена сфера дії Закону, зокрема зазначено, що «Права вищого навчального закладу, передбачені цим Законом, що визначають його автономію, не можуть бути обмежені іншими законодавчими актами.» (стаття 2). Розширення автономії вищих навчальних закладів визначено як головну засаду державної політики у сфері вищої освіти. Передбачено інституційні, академічні та фінансові засади автономії вищих навчальних закладів.

Управління у сфері вищої освіти концентрується за центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки. Звужено систему державних органів, що мають у підпорядкуванні вищі навчальні заклади (такими визначено Генеральну прокуратуру України, Службу безпеки України, Службу зовнішньої розвідки України, Адміністрацію Державної прикордонної служби України, інші центральні органи виконавчої влади, що мають у підпорядкуванні вищі навчальні заклади та вищі військові навчальні заклади (вищі навчальні заклади з особливими умовами навчання).

Демократизується управління вищими навчальними закладами.

Структура вищої освіти адаптована до Європейського простору вищої освіти, що закладає умови для полегшення визнання дипломів, академічної та професійної мобільності, реалізації можливості освіти впродовж життя. Передбачено освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти – бакалавр, магістр, а також вводяться освітньо-науковий рівень доктора філософії. Збережено освітньо-науковий рівень кандидата наук і науковий рівень доктора наук як національну особливість.

Напрями підготовки, за якими здійснюється підготовка бакалаврів замінено на спеціальності, які є складовими галузей освіти.

Збільшено строк навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра до півтора-двох років, а в аспірантурі за освітньо-науковим рівнем доктора філософії (кандидата наук) з трьох до чотирьох років. Встановлено строк навчання в докторантурі за науковим рівнем доктора наук – три роки. У законопроекті знято обмеження щодо форм навчання за освітньо-науковою програмою доктора філософії (кандидата наук) і науковою програмою доктора наук.

Змінено назву вченого звання «старший науковий співробітник» на «старший дослідник».

У статтях 19, 20 визначено статус Громадської ради з якості освіти як постійно діючого органу при Міністерстві, який відповідає за забезпечення якості вищої освіти, додержання вимог до ліцензування, атестації та акредитації вищих, професійно-технічних навчальних закладів і закладів післядипломної освіти, підприємств, установ та організацій.

Крім цього, закріплено повноваження Громадської ради з якості освіти, основними з яких є формування пропозиції щодо вимог до системи забезпечення якості вищої освіти, аналіз якість освітньої діяльності вищих навчальних закладів, підготовка висновку щодо можливості видачі ліцензії на здійснення освітньої діяльності та пропозицій до методології розроблення стандартів освітньої діяльності та стандартів вищої освіти тощо.

У новій статті 21 «Незалежні установи оцінювання та забезпечення якості вищої освіти» визначено право недержавної установи, що акредитована Громадською радою з якості освіти здійснювати акредитаційну експертизу з метою вироблення рекомендацій для прийняття рішень під час акредитації спеціальності. Такі установи матимуть змогу видавати вищим навчальним закладам власні сертифікати про недержавну акредитацію окремих спеціальностей.

У зв’язку з передачею повноважень Вищої атестаційної комісії України до повноважень центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки, внесено зміни до структури законопроекту.

Статтю 59 «Наукові ступені і вчені звання» розділу ІХ викладено у новій редакції як статтю 8 «Кваліфікації, наукові ступені» розділу ІІ «Освітньо-кваліфікаційні, освітньо-науковий, науковий рівні вищої освіти. Документи про вищу освіту» і як статтю 51 «Вчені звання наукових і науково-педагогічних працівників» розділу ІХ «Учасники навчально-виховного процесу». Присвоєння вчених звань старшого дослідника, доцента і професора віднесено до повноважень центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки (пункт 23 статті 16).

Зміст статті 60 «Спеціалізовані вчені ради» розділу ІХ викладено у новій редакції в переліку повноважень центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки (пункт 22 статті 16).

Змінено підходи до типів вищих навчальних закладів (стаття 27) та створення філій і навчально-консультаційних центрів (представництв) (стаття 31), що є важливим для оптимізації мережі вищих навчальних закладів на підставі узагальнених чинників потенціалу вищих навчальних закладів як умови їх розвитку та підвищення якості підготовки кадрів і результативності наукових досліджень. Інститут, відповідно до міжнародних норм, визначено як структурний підрозділ вищого навчального закладу.

Визначено типи вищих навчальних закладів – університет та академія і необхідні умови їх функціонування, а також вимоги щодо реалізації освітньо-професійних програм різних рівнів.

Ліквідовано рівні акредитації (І-ІV) вищих навчальних закладів та запроваджено акредитацію вищого навчального закладу за типом. 

Визначено особливості військових вищих навчальних закладів (вищих навчальних закладів з особливими умовами навчання), а також статус дослідницьких університетів як лідерів вищої освіти.

Закріплено на законодавчому рівні статус дослідницьких університетів як лідерів вищої освіти (стаття 29).

Унормовано питання стандартів вищої освіти. Ліквідовано громіздку схему – державні стандарти, галузеві стандарти, стандарти вищого навчального закладу. У законопроекті передбачено, що до стандартів вищої освіти входять: освітньо-кваліфікаційні (освітньо-наукові) характеристики, освітньо-професійні (освітньо-наукова) програми, засоби діагностики якості освіти.

Перелік спеціальностей за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра, магістра, за освітньо-науковим рівнем доктора філософії (кандидата наук), науковим рівнем доктора наук передбачено затверджувати Міністерством освіти і науки, молоді та спорту, а не Кабінетом Міністрів України, що дозволить оперативніше реагувати на потреби галузей економіки.

Вперше визначено статус Всеукраїнської студентської ради (стаття 38) та закріплено принципи роботи органів студентського самоврядування (стаття 37).

На законодавчому рівні передбачено утворення наукових товариств студентів (курсантів, слухачів), аспірантів, докторантів і молодих вчених як частини системи громадського самоврядування вищих навчальних закладів (стаття 39).

Новим розділом VII «Доступ до вищої освіти. Відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах» законодавчо врегульовано зовнішнє незалежне оцінювання знань та умінь осіб, які бажають здобувати вищу освіту на основі повної загальної середньої освіти, та встановлено порядок його проведення. Визначено, що прийом до вищих навчальних закладів здійснюється за результатами зовнішнього незалежного оцінювання з урахуванням середнього бала державного документа про повну загальну середню освіту та бала вищого навчального закладу.

Законодавчо визначено основні засади практичної підготовки.  Зокрема, статтею 48 «Практична підготовка осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах» передбачено безоплатне проходження особами, які навчаються у вищих навчальних закладах, практик на підприємствах в установах та організаціях, незалежно від їх форми власності відповідно до положення, що затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки. 

Унормовано питання робочого часу науково-педагогічних працівників (стаття 53), що визначається як скорочена тривалість – 36 годин на тиждень.

Законодавчо закріплено, що розмір академічної, соціальної стипендії студента не може бути менше прожиткового мінімуму з розрахунку на одну особу на місяць (стаття 59).

Посилено інноваційну складову діяльності вищого навчального закладу та визначено організаційно-правові форми впровадження інновацій (Розділ Х «Наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність у вищих навчальних закладах»)

Внесено зміни щодо фінансової самостійності, правового режиму майна вищих навчальних закладів та користування земельними ділянками.

Надано право вищим навчальним закладам, що мають статус національних, разом з державним видавати власні документи про вищу освіту за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра, магістра.

Установлено, що розмір плати за навчання для осіб, які навчаються на платній основі не може змінюватися протягом строку укладеного договору.

Крім того, у проекті Закону закріплено статус спілки ректорів вищих навчальних закладів України, регіональних рад ректорів вищих навчальних закладів, асоціацій вищих навчальних закладів, незалежних установ, які контролюють якість освіти, рад випускників, рад інвесторів, рад бізнесу та інших громадських дорадчих органів, які сприятимуть інноваційному розвитку вищого навчального закладу. Визначено статус Національної рамки кваліфікацій, базових вищих навчальних закладів та кафедр, які раніше законодавчо не врегульовувалися.

  1. 3.         Правові аспекти

Проект Закону відповідає Конституції України, іншим нормативно-правовим актам і має на меті реалізацію нормативно-правових засад державної політики у сфері вищої освіти.

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Прийняття Закону України «Про вищу освіту (нова редакція)» не потребує додаткового фінансування з Державного бюджету України.

  1. 5.    Позиція заінтересованих органів

Проект акта потребує узгодження в установленому порядку з нормативно визначеними  центральними органами виконавчої влади.

  1. 6.    Регіональний аспект

Проект акта не стосується питання розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

  1. 7.    Запобігання корупції

Проект акта не містить ризиків виникнення корупційних правопорушень.

  1. 8.    Громадське обговорення

Проект акта пройшов громадське обговорення.

 

9. Позиція соціальних партнерів

Проект акта погоджено з представниками Профспілки працівників освіти і науки України.

10. Регуляторний вплив

Проект акта не є регуляторним.

 

11. Прогноз результатів

Прийняття Закону України «Про вищу освіту» (нова редакція)   сприятиме створенню умов та розширенню доступу до здобуття вищої освіти громадянам України, сприятиме їх мобільності на Європейському просторі вищої освіти. Поліпшить рівень підготовки фахівців з вищою освітою та забезпечить багатогалузевий господарський комплекс України кваліфікованими кадрами, вирішить низку соціальних питань науково-педагогічних і наукових працівників, матиме позитивне значення для підвищення освітнього потенціалу нації та визнання національної вищої освіти України в Європі та світі.

 

 

 

Народні депутати України                                            Калетнік Г.М.

                                                                                            Ківалов С.В.

                                                                                             Сорока М.П.
11 0981 від 12.12.2012

Пропозиції Президента до Закону "Про внесення змін до статті 3 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" щодо регулювання закупівельних цін на молоко"

Направлено на розгляд комітету з питань аграрної політики та земельних відносин
+

ПРОПОЗИЦІЇ

до Закону України "Про внесення змін до статті 3 Закону України

"Про державну підтримку сільського господарства України"

щодо регулювання закупівельних цін на молоко"

Прийнятий Верховною Радою України 7 червня 2012 року Закон України "Про внесення змін до статті 3 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" щодо регулювання закупівельних цін на молоко" не може бути підписаний із таких підстав.

1. Законом, що надійшов на підпис, пропонується віднести до об'єктів державного цінового регулювання молоко сире та молочні продукти (абзаци другий, третій розділу І).

У зв'язку з цим слід зауважити, що зміст державного цінового регулювання полягає у здійсненні Аграрним фондом державних інтервенцій (товарних або фінансових) в обсягах, що дозволяють встановити ціну рівноваги (фіксінг) на рівні, не нижчому за мінімальну інтервенційну ціну та не вищому за максимальну інтервенційну ціну; з метою забезпечення продовольчої безпеки Аграрний фонд формує державний інтервенційний фонд, який стосовно кожного об'єкта державного цінового регулювання  не може бути меншим ніж 20 відсотків обсягів їх річного внутрішнього споживання за попередній маркетинговий період (пункт 3.2 статті 3,  підпункт 9.3.1 пункту 9.3 статті 9 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України").

Тож віднесення зазначеної сільськогосподарської продукції (товарів) до об'єктів державного цінового регулювання означатиме обов'язок Аграрного фонду формувати державний інтервенційний фонд стосовно молока сирого та кожного виду молочних продуктів, що не може бути меншим ніж 20 відсотків обсягів їх річного внутрішнього споживання за попередній маркетинговий період.

Беручи до уваги, що щорічне споживання молока та молочних продуктів (у перерахунку на молоко) в Україні становить близько                  10 млн тонн, Аграрний фонд буде зобов'язаний щорічно закуповувати майже 2 млн тонн усіх без винятку видів молочних продуктів (до яких, зокрема, належать молоко питне, вершки, молоко сухе, масло вершкове, сир кисломолочний, сир твердий, сиркові вироби, згущене молоко, йогурт, маслянка, кефір, ряжанка, напої кисломолочні, сметана, казеїн, лактоза, сироватка).

Необхідно також ураховувати, що за статтею 1 Закону України "Про молоко та молочні продукти" молоко сире − це продукт, температура якого     не перевищує 40 град. С і який не піддавався будь-якій обробці. Зважаючи на це, а також на обмеженість строку зберігання молока сирого, здійснення інтервенційних операцій щодо молока сирого через Аграрну біржу (як того вимагає підпункт 9.2.1 пункту 9.2 статті 9 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України") є неможливим.

Стосовно ж віднесення до об'єктів державного цінового регулювання молочних продуктів, то реалізація цього положення потребуватиме додаткових видатків Державного бюджету України як на закупівлю названої продукції в зазначених обсягах, так і на її зберігання (оскільки велика кількість видів молочної продукції має короткі строки зберігання) та транспортування. У свою чергу це призведе до зростання як оптових, так і роздрібних цін на молоко і молочні продукти.

Слід також наголосити, що держава не здійснює цінове регулювання за межами організованого аграрного ринку України (абзац другий пункту 3.2 статті 3 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України"). Організований аграрний ринок − це сукупність правовідносин, пов'язаних з укладенням та виконанням цивільно-правових договорів, предметом яких є сільськогосподарська продукція, за стандартизованими умовами та реквізитами біржових договорів (контрактів) і правилами Аграрної біржі (пункт 2.12 статті 2 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України").

Проте на сьогодні молоко виробляється переважно господарствами населення (76 − 80 відсотків загального обсягу виробництва), які реалізують його поза межами організованого аграрного ринку, тобто не на Аграрній біржі, а безпосередньо переробним підприємствам чи заготівельним організаціям.

З огляду на викладене положення Закону щодо віднесення молока сирого та молочних продуктів до переліку об'єктів державного цінового регулювання не підтримується.

2. Законом, що надійшов на підпис, пропонується зменшити строк проведення розрахунків підприємствами оптової і роздрібної торгівлі, переробними підприємствами та заготівельними організаціями, фізичними особами − підприємцями, які здійснюють заготівельну діяльність.

Зокрема, Законом передбачається, що підприємства оптової і роздрібної торгівлі, переробні підприємства та заготівельні організації, фізичні особи − підприємці, які здійснюють заготівельну діяльність, проводять розрахунки з постачальниками об'єктів державного цінового регулювання у строк не більше семи банківських днів з дня отримання продукції (абзац шостий розділу І). За чинною ж нормою Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" такі розрахунки мають здійснюватися у строк не більше семи банківських днів з дня отримання виручки від реалізації цих об'єктів (абзац третій пункту 3.3.4 статті 3).

Насамперед слід зазначити, що таке скорочення строку проведення розрахунків стосуватиметься закупівлі не тільки молока і молочних продуктів, а й усіх інших об'єктів державного цінового регулювання, визначених у статті 3 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" (до яких належать, зокрема, пшениця тверда, пшениця м'яка, зерно суміші пшениці та жита (меслин), кукурудза, ячмінь, жито озиме, жито ярове, горох, гречка, просо, насіння соняшнику, цукор-пісок (буряковий), борошно пшеничне, борошно житнє, м'ясо та субпродукти забійних тварин і птиці, молоко сухе, масло вершкове, олія соняшникова).

Реалізація пропонованої норми може призвести до значного погіршення платіжного балансу переробних підприємств, оскільки технологічні умови виробництва окремих видів продукції (наприклад, сирів) потребують певного часу для набуття товарності.

На сьогодні строк здійснення розрахунків між торговельними організаціями та переробними підприємствами, зокрема, за поставлену молочну продукцію становить 25 − 45 днів, а в окремих випадках −                        до 60 днів із дня поставки продукції.

Відтак, зміна терміну здійснення розрахунків між суб'єктами, що здійснюють заготівельну діяльність, та постачальниками сільськогосподарської продукції, яка підлягає державному ціновому регулюванню, створює ризик вимивання оборотних коштів переробних підприємств, збільшення їх кредиторської заборгованості перед банками, зменшення виробництва продукції внаслідок скорочення обсягів закупівлі сировини. Це у свою чергу позначиться на собівартості готової продукції та спричинить підвищення цін на продукцію у роздрібній мережі.

Так, за розрахунками експертів, у разі збереження діючих закупівельних цін на молоко оптово-відпускна ціна на молоко питне                    2,5 відсотка жирності у плівці зросте на 5,5 відсотка, на сметану 20 відсотків жирності у плівці − на 16 відсотків, на масло вершкове − на 21 відсоток.

Крім того, зобов'язання розрахуватися за закуплене молоко у семиденний строк в умовах, коли 76 − 80 відсотків молока виробляється господарствами населення, може призвести до відмови переробних підприємств від співпраці з населенням, до виникнення значної кількості посередників на ринку. Це також спричинить підвищення цін на молочну продукцію у роздрібній мережі.

Наведене може спонукати переробні підприємства до переорієнтації на імпортну молочну сировину (молоко сухе, казеїн тощо), внаслідок чого втрат зазнають селяни.

На перший погляд, скорочення строку розрахунків переробних підприємств та заготівельних організацій із постачальниками сировини до семи днів має захистити інтереси селян. Однак скорочення обсягів закупівлі молока внаслідок дефіциту оборотних коштів у переробних підприємств призведе до зниження закупівельних цін на нього. За попередніми розрахунками експертів, втрати сільськогосподарських товаровиробників (населення) лише стосовно молочної продукції можуть становити від 0,5 до 1,5 млрд гривень. Як наслідок, селяни втратять інтерес до подальшого виробництва молока та будуть змушені скорочувати поголів'я корів у власних господарствах.

За таких обставин положення Закону про встановлення для підприємств оптової і роздрібної торгівлі, переробних підприємств та заготівельних організацій, фізичних осіб − підприємців, які здійснюють заготівельну діяльність, строку проведення розрахунків із постачальниками об'єктів державного цінового регулювання не більше семи банківських днів із дня отримання продукції не може бути підтримано.

3. Законом, що розглядається, передбачено, що підприємствам оптової і роздрібної торгівлі, переробним підприємствам, заготівельним підприємствам та організаціям, фізичним особам − підприємцям, які здійснюють заготівельну діяльність, забороняється закуповувати молоко та молочні продукти у постачальників без укладених у письмовій формі договорів купівлі-продажу зазначеної продукції. Законом також встановлюється, що фізичні та юридичні особи, винні в порушенні цієї норми, несуть відповідальність за статтями 155 і 1551 Кодексу України про адміністративні правопорушення (абзац восьмий розділу І).

Віднесення недодержання форми договору до числа адміністративних правопорушень не узгоджується з Кодексом України про адміністративні правопорушення, за яким адміністративна відповідальність установлюється за діяння, що за своїми ознаками є суспільно небезпечними (частина перша статті 9). Факт же недодержання письмової форми договору не містить ознак суспільної небезпечності для охоронюваних Кодексом України про адміністративні правопорушення правовідносин.

Не відповідає названому Кодексу і пропоноване Законом запровадження адміністративної відповідальності для юридичних осіб, оскільки за Кодексом суб'єктом адміністративної відповідальності є лише фізичні особи (статті 9, 12, 13, 14, 15, 16, 17 Кодексу). На тому, що суб'єктом адміністративної відповідальності є лише фізична особа, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 у справі про відповідальність юридичних осіб.

Із цього приводу слід також зазначити, що наслідки недодержання обов'язкової письмової форми договору визначаються Цивільним кодексом України (стаття 218), за яким недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, має наслідком його недійсність лише у випадках, встановлених законом. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (повернення сторонами всього отриманого на виконання правочину) (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України).

З огляду на наведене положення Закону про запровадження вимоги щодо укладення під час здійснення заготівельної діяльності договорів купівлі-продажу молока та молочних продуктів у письмовій формі і про встановлення адміністративної відповідальності за недотримання такої вимоги є неприйнятними.

 

Підсумовуючи викладене, пропоную Закон України "Про внесення змін до статті 3 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" щодо регулювання закупівельних цін на молоко" відхилити.

Президент України                                                  В.ЯНУКОВИЧ

12 0979 від 12.12.2012

Пропозиції Президента до Закону "Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини"

Направлено на розгляд комітету з питань аграрної політики та земельних відносин
+

ПРОПОЗИЦІЇ

до Закону України "Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини"

 

Прийнятий Верховною Радою України 18 вересня 2012 року Закон України "Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини" не може бути підписаний, виходячи з такого.

 

1. Законом, що надійшов на підпис, запроваджується система сертифікації, оцінки (підтвердження) відповідності такого виду продукції, як органічна сільськогосподарська продукція (сировина), що концептуально відрізняється від нинішньої системи, визначеної Законами України "Про підтвердження відповідності", "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності", Декретом Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 року № 46-93 "Про стандартизацію і сертифікацію", які є базовими актами в означеній сфері правового регулювання.

Зокрема, за Законом, що розглядається, інспектування та сертифікація виробництва органічної продукції (сировини) покладаються на: 1) інспекторів уповноваженого органу сертифікації, яким є юридична особа, акредитована в установленому законом порядку та якій надано дозвіл на здійснення інспектування та сертифікації виробництва органічної продукції (сировини); 2) інспекторів територіального органу центрального органу виконавчої влади, який здійснює державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі (абзац вісімнадцятий частини першої статті 1, статті 24, 26). Атестація інспекторів, установлення умов та порядку проведення їх атестації, видача інспекторам відповідних атестатів, анулювання таких атестатів, надання дозволів на здійснення сертифікації уповноваженим органам сертифікації, анулювання таких дозволів здійснюються центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики та продовольства (абзаци другий, сьомий частини першої статті 8, стаття 25).

Насамперед слід зауважити, що передбачене Законом покладення однакових повноважень з інспектування та сертифікації у сфері виробництва органічної продукції (сировини) як на державний орган (центральний орган виконавчої влади, який здійснює державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі), так і на суб'єктів господарювання, що здійснюватимуть функції уповноваженого органу сертифікації, а також  відсутність у Законі чіткого розмежування контрольно-наглядових функцій між відповідним органом державної влади та суб'єктом господарювання, невизначення способів здійснення таких повноважень порушує вимоги частини другої статті 19 Конституції України, за якими органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Це може призвести до невиправданої конкуренції між названими суб'єктами, уповноваженими здійснювати інспектування та сертифікацію, створити ризики порушення прав виробників органічної продукції (сировини). Крім того, поєднання в одній інституції функцій сертифікації та державного нагляду (інспектування) суперечить як загальновизнаним  національним, так і міжнародним принципам здійснення сертифікації та нагляду.

Пропонований Законом механізм щодо здійснення сертифікації виробництва органічної продукції (сировини) не узгоджується також із загальними правовими та організаційними засадами сертифікації, оцінки (підтвердження) відповідності продукції. Так, за статтею 6 Закону України "Про підтвердження відповідності", статтею 28 Закону України "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності" та статтею 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 року № 46-93 "Про стандартизацію і сертифікацію" органи з оцінки відповідності призначаються центральним органом виконавчої влади з питань оцінки відповідності – національним органом України з сертифікації за пропозиціями центральних органів виконавчої влади, на які покладаються функції технічного регулювання у визначених сферах діяльності; центральний орган виконавчої влади з питань оцінки відповідності – національний орган України з сертифікації визначає основні принципи, структуру та правила системи сертифікації України. Наразі центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики з питань технічного регулювання (стандартизації, метрології, сертифікації, оцінки (підтвердження) відповідності, управління якістю) є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (Указ Президента України від 31 травня 2011 року № 634).

Пропонований Законом, що надійшов на підпис, порядок атестації інспекторів не відповідає Закону України "Про підтвердження відповідності", за яким роботи з сертифікації має право проводити аудитор з сертифікації – особа, яка має відповідну кваліфікацію, теоретичну і практичну підготовку, необхідну для проведення одного або кількох видів робіт з сертифікації, і атестована в установленому порядку та занесена до відповідного реєстру (абзац чотирнадцятий статті 1); організацію підготовки та атестації аудиторів з сертифікації здійснює центральний орган виконавчої влади з питань оцінки відповідності (абзац десятий частини другої статті 6).

Як уже зазначалося, Законом, що надійшов на підпис, запропоновано сертифікацію виробництва органічної продукції (сировини) здійснювати у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, який здійснює державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі (частина третя статті 26).

Однак Законами України "Про підтвердження відповідності", "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності" встановлено, що основні принципи, структура та правила системи сертифікації України визначаються центральним органом виконавчої влади з питань оцінки відповідності – національним органом України з сертифікації, а сама сертифікація в законодавчо регульованій сфері провадиться згідно з вимогами технічних регламентів – законів України або нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України (стаття 1, частина перша статті 11 Закону України "Про підтвердження відповідності", статті 1 та 14 Закону України "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності").

Підсумовуючи викладене, не можу погодитися із запропонованим у Законі, що надійшов на підпис, порядком здійснення сертифікації, інспектування виробництва органічної продукції (сировини). Тож пропоную доопрацювати Закон з метою приведення його положень у відповідність із базовими законодавчими актами у сфері сертифікації та підтвердження відповідності.

 

2. Закон, що надійшов на підпис, не узгоджується із загальними засадами здійснення державного нагляду (контролю), визначеними Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", не визначає довершені механізми його здійснення.

2.1. Так, за Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності":

виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа (частина четверта статті 4);

критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської діяльності, періодичність проведення планових заходів затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням органу державного нагляду (контролю) (частина друга статті 5).

Закон же, що надійшов на підпис, визначає лише орган виконавчої влади, на який покладається здійснення державного нагляду (контролю), та мету здійснення державного нагляду, встановлення ж порядку його проведення та ступенів ризиків відносить усупереч вимогам Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" до сфери врегулювання підзаконними актами. Що ж до інших питань, які також мають бути врегульовані Законом, що розглядається, то вони взагалі залишилися поза його увагою.

2.2. Не може бути підтриманий і пропонований Законом, що надійшов на підпис, механізм здійснення інспектором територіального органу центрального органу виконавчої влади, який здійснює державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, повноважень з інспектування виробництва органічної продукції та сировини (стаття 24) через невідповідність цього механізму Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Так, за Законом, що надійшов на підпис, інспектування – це процедура оцінки відповідності фактичного стану наявного виробництва встановленим вимогам шляхом спостереження за виробництвом органічної продукції (сировини) і надання висновків за результатами такого спостереження (стаття 1); за результатами інспектування інспектор складає висновок, який протягом двох днів з дня закінчення інспектування передається відповідній сертифікаційній комісії для прийняття рішення про видачу або про відмову у видачі сертифіката; інспектування виробництва органічної продукції та/або сировини проводиться один раз на два роки (частини четверта, шоста статті 24).

За Законом же "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" державний нагляд (контроль) – це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання (стаття 1); за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) у разі виявлення порушень вимог законодавства складає акт, у якому зазначає стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання – детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства (частина шоста статті 7).

Ураховуючи наведене, здійснення пропонованого Законом, що надійшов на підпис, інспектування не узгоджується із завданнями центрального органу виконавчої влади, який здійснює державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, як органу державного нагляду (контролю). Це створить ризики змішування на практиці понять інспектування, наслідком чого може стати прийняття рішення про видачу або про відмову у видачі сертифіката, зі здійсненням заходів державного нагляду (контролю), наслідком яких є складення акта про виявлені порушення вимог законодавства, що призведе до порушень прав суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність у сфері виробництва органічної продукції та сировини.

З огляду на викладене пропоную доопрацювати Закон, що розглядається, в частині здійснення державного нагляду (контролю) за виробництвом та обігом органічної продукції (сировини), у тому числі  механізму здійснення інспектування, наділення відповідними повноваженнями центрального органу виконавчої влади, який здійснює державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, з метою приведення його у відповідність із Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

 

3. Законом, що надійшов на підпис, державні органи наділяються невластивими їм повноваженнями щодо здійснення державної політики у сфері виробництва та обігу органічної продукції (сировини).

Так, статтею 6 Закону Верховну Раду України віднесено до органів, що здійснюють державну політику у сфері виробництва та обігу органічної продукції (сировини), і визначено її повноваження у цій сфері (назва статті, частина перша).

Це не відповідає конституційно визначеному статусу парламенту і, зокрема, статті 85 Основного Закону держави, за якою Верховна Рада України здійснює лише ті повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.

За таких обставин наведене положення Закону не підтримується.

Викликають заперечення і визначені Законом, що надійшов на підпис, повноваження Кабінету Міністрів України у сфері виробництва та обігу органічної продукції (сировини).

Зокрема, на Кабінет Міністрів України пропонується покласти повноваження із внесення пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік щодо фінансового забезпечення суб'єктів господарювання, які здійснюють виробництво, перевезення, зберігання, реалізацію органічної продукції, сировини, їх фінансової підтримки (абзац п'ятий частини першої статті 7).

Такий підхід не відповідає Бюджетному кодексу України, за яким:

здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів, які й подають свої пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік Міністерству фінансів України (стаття 22);

Міністерство фінансів України подає Кабінету Міністрів України для розгляду проект закону про Державний бюджет України та вносить пропозиції щодо термінів і порядку розгляду цього проекту в Кабінеті Міністрів України (частина перша статті 37);

Кабінет Міністрів України приймає постанову про схвалення проекту закону про Державний бюджет України та подає його разом з відповідними матеріалами Верховній Раді України (частина третя статті 37).

Отже, Кабінет Міністрів України за Бюджетним кодексом України схвалює проект закону про Державний бюджет України, а не вносить до нього пропозиції у процесі його підготовки.

У зв'язку з наведеним пропоную частину першу статті 6 та абзац п'ятий статті 7 Закону, що розглядається, виключити.

 

4. Законом, що надійшов на підпис, передбачається, що Кабінет Міністрів України затверджує і забезпечує здійснення державних програм з розвитку виробництва та обігу органічної продукції (сировини) (абзац третій частини першої статті 7). Розробка та участь у здійсненні таких програм покладається на центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики та продовольства та центральний орган виконавчої влади, який здійснює державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі (абзац четвертий частини першої статті 8, абзац четвертий частини першої статті 9).

Законодавче закріплення існування таких державних програм не відповідає Закону України "Про державні цільові програми" – базовому закону, який визначає засади розроблення, затвердження та виконання державних цільових програм (а не державних програм, як пропонується Законом, що надійшов на підпис) і встановлює, що ініціювання розроблення державних цільових програм та розроблення таких програм здійснює, зокрема, Кабінет Міністрів України (частина перша статті 6), а не парламент шляхом прийняття закону.

Крім того, це не відповідає здійсненим Верховною Радою України, Урядом держави крокам щодо скорочення кількості та укрупнення державних цільових програм, не узгоджується зі здійснюваною в Україні відповідно до Програми економічних реформ на 2010 – 2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" реформою у сфері  вдосконалення управління державними фінансами та із завданнями на 2012 рік з упровадження Програми економічних реформ.

Ураховуючи наведене, вважаю за недоцільне розроблення окремої державної програми з розвитку виробництва та обігу органічної продукції (сировини). Пропоную вирішувати це питання в рамках реалізації чинної Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року, до якої в разі необхідності можуть бути внесені відповідні корективи.

З огляду на викладене в Законі, що надійшов на підпис, абзац третій частини першої статті 7, абзац четвертий частини першої статті 8 та абзац четвертий частини першої статті 9 пропоную виключити.

 

5. Чинними нормами статті 36 Закону України "Про безпечність та якість харчових продуктів" визначено, що в разі неправильного маркування харчові продукти можуть бути повернуті в обіг за умови виправлення маркування; вилучені харчові продукти, які неможливо повернути в обіг, використовуються для інших, ніж споживання людьми, цілей або підлягають знищенню у порядку, встановленому законом.

Законом же, що надійшов на підпис, передбачається, що органічна продукція, яка не відповідає вимогам Закону, що розглядається, підлягає вилученню з обігу (частина четверта статті 29). При цьому питання дальшого використання органічної продукції, яка вилучена з обігу, в Законі не врегульовано.

Для усунення такої прогалини пропоную частину четверту статті 29 Закону, що надійшов на підпис, викласти в такій редакції:

"4. Органічна продукція, що не відповідає встановленим вимогам щодо безпечності та якості харчових продуктів, а також вимогам цього Закону, підлягає вилученню з обігу відповідно до закону".

 

6. Законом, який розглядається, встановлюється, що маркування органічної продукції здійснюється за наявності відповідного сертифіката (частина четверта статті 30). При цьому сертифікат можна отримати на продукцію, якщо всі її інгредієнти є органічними, а також на продукцію, частина інгредієнтів якої є неорганічними (частини сьома – десята статті 26).

Таким чином, Закон допускає можливість вмісту в органічній продукції неорганічних інгредієнтів і її маркування при цьому як органічної (із зазначенням часток використаних неорганічних інгредієнтів).

Такий підхід до маркування продукції не тільки створює ризик введення в оману споживача, а й не відповідає європейській практиці. Зокрема, Постановою Ради (ЄС) від 28 червня 2007 року № 834/2007 про органічне виробництво та маркування органічних продуктів та про скасування Постанови (ЄЕС) № 2092/91 заборонено використання логотипу органічного продукту у випадках маркування продуктів та харчових продуктів, що перебувають у стадії перехідного періоду до органічного виробництва. Крім того, відповідно до Керівних положень з виробництва, переробки, маркування і збуту органічних харчових продуктів Комісії Кодекс Аліментаріус маркування таких продуктів пропонується здійснювати як "продукт на стадії переходу до органічного виробництва".

У зв'язку з цим пропоную доопрацювати статтю 30 Закону і передбачити порядок маркування продукції, яка перебуває на стадії перехідного періоду до органічного виробництва.

 

7. Не можуть бути підтримані як такі, що призведуть до значних бюджетних витрат, суперечать Податковому кодексу України, Закону України "Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою", положення Закону, що надійшов на підпис, щодо розширення напрямів державної підтримки суб'єктів господарювання, які здійснюють свою діяльність у сфері виробництва та обігу органічної продукції та сировини (стаття 37).

Зокрема, Законом, який розглядається, запроваджується (поряд із чинними механізмами державної підтримки сільського господарства, передбаченими Законом України "Про державну підтримку сільського господарства України") надання за рахунок державного бюджету компенсації витрат суб'єктів господарювання, що здійснюють виробництво, перевезення, зберігання, реалізацію органічної продукції (сировини). При цьому Закон не визначає ні обсягів, ні змісту витрат, які підлягають компенсації, ні суб'єктів, яким надаватиметься така компенсація (усі виробники органічної продукції чи ті, які перебувають на стадії перехідного періоду до органічного виробництва), тощо. Відсутність у Законі, що розглядається, регулювання зазначених питань може призвести до прийняття суб'єктивних рішень, підвищення корупційних ризиків, необгрунтованого розширення кола суб'єктів господарювання, яким можуть бути надані такі пільги, виникнення значних витрат бюджету, порушення умов конкуренції.

Не може бути підтримано і пропоноване Законом повне відшкодування витрат на страхування аграрних ризиків, оскільки це не відповідає Закону України "Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою", за яким державна підтримка страхування сільськогосподарської продукції полягає в наданні з державного бюджету сільськогосподарським товаровиробникам грошових коштів у вигляді субсидій на відшкодування частини страхового платежу (страхової премії), фактично сплаченого ними за договорами страхування сільськогосподарської продукції, в порядку, встановленому цим Законом; перелік сільськогосподарських страхових ризиків, а також об'єктів страхування, частина страхових платежів (страхових премій), яка субсидується з державного бюджету, визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну аграрну політику (стаття 25).

Крім того, надання суб'єктам господарювання повного відшкодування витрат на страхування стимулюватиме їх до завищення сум таких витрат, що також призведе до необгрунтованих витрат державного бюджету.

Не відповідає Податковому кодексу України і положення статті 37 Закону стосовно надання податкових пільг зі зменшення податків, а також пільг у водокористуванні, платі за оренду землі державної та комунальної власності, оскільки за Кодексом установлення і скасування податків та зборів, пільг їх платникам здійснюється виключно шляхом внесення змін до Податкового кодексу України окремим законом (статті 2, 4 та 30 Кодексу).

Слід також наголосити, що виробництво органічної продукції (сировини) здійснюється в рамках сільськогосподарського виробництва, а основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку врегульовані Законом України "Про державну підтримку сільського господарства України". Тож питання надання державної підтримки суб'єктам господарювання, що здійснюють свою діяльність у сфері органічного виробництва, має врегульовуватися в рамках законодавства про державну підтримку сільського господарства.

У зв'язку з цим вважаю за необхідне утриматися від урегулювання в Законі, що надійшов на підпис, питань надання державної підтримки виробництву та обігу органічної продукції та сировини і пропоную текст статті 37 викласти в такій редакції:

"1. Державна підтримка суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність у сфері виробництва та обігу органічної продукції (сировини), надається відповідно до Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України".

 

8. Законом, що надійшов на підпис, передбачається набрання ним чинності з 1 вересня 2012 року (пункт 1 розділу XI).

Ураховуючи, що цей Закон прийнято Верховною Радою України 18 вересня 2012 року, визначення запропонованої дати набрання ним чинності не відповідає нормам Конституції України, за якою:

закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58);

 закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (частина п'ята статті 94).

У зв'язку з цим положення щодо набрання Законом чинності має бути приведено у відповідність із Конституцією України.

 

9. Законом, який надійшов на підпис, установлюється, що протягом п'яти років із дня набрання ним чинності ціна на одиницю органічної продукції (сировини), яка не призначена для експорту та постачається на внутрішній ринок України, не може перевищувати вдвічі ціну на аналогічну одиницю традиційної (неорганічної) продукції (сировини) (пункт 2 розділу XI).

Це положення не відповідає Конституції України та Закону України "Про ціни і ціноутворення".

Зокрема, за Конституцією України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19). Забезпечення проведення фінансової та цінової політики віднесено Конституцією України до повноважень Кабінету Міністрів України (пункт 3 частини першої статті 116).

За Законом України "Про ціни і ціноутворення":

проведення державної цінової політики належить до повноважень Кабінету Міністрів України (стаття 4);

суб'єкти господарювання під час проведення господарської діяльності використовують вільні ціни та державні регульовані ціни (стаття 6);

державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку (частина перша статті 12).

Слід також зауважити, що органічна продукція не належить до товарів, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість чи виробляються монополістами, а тому до неї державне регулювання цін застосовуватися не може.

 З огляду на викладене пункт 2 розділу XI Закону, що надійшов на підпис, пропоную виключити.

 

10. Законом, що розглядається, вирішується питання існування територіальних органів уповноваженого центрального органу виконавчої влади, який здійснює державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі (статті 23, 24, 26, 31, 42).

У зв'язку з цим слід зазначити, що повноваження Верховної Ради України, як і повноваження Президента України, визначаються виключно Конституцією України (Рішення Конституційного Суду України від 7 квітня 2004 року № 9-рп/2004).

За пунктом 15 частини першої статті 106 Конституції України питання  щодо утворення міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, а отже, й покладення на них завдань, визначених законами, належить до повноважень Президента України.

Ця конституційна норма відображена в Законі України "Про центральні органи виконавчої влади" – базовому законодавчому акті, що визначив відповідно до пункту 12 частини першої статті 92, частини другої статті 120 Конституції України організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади, закріпив систему центральних органів виконавчої влади. За названим Законом міністерства, інші центральні органи виконавчої влади здійснюють завдання, визначені законами та покладені на них Президентом України (статті 7, 17); територіальні органи центрального органу виконавчої влади створюються у випадках, коли їх створення передбачено положенням про міністерство, інший центральний орган виконавчої влади, затвердженим Президентом України (статті 13, 21).

Таким чином, необхідність створення територіальних органів міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади визначається Президентом України шляхом затвердження положення про відповідний орган, а не Верховною Радою України шляхом прийняття закону.

Тож зазначені положення Закону, що розглядається, не підтримуються через їх невідповідність Конституції України, Закону України "Про центральні органи виконавчої влади".

Закон, що надійшов на підпис, визначає повноваження центральних органів виконавчої влади у сфері виробництва та обігу органічної продукції (сировини). При цьому такі органи в тексті Закону позначаються, як "центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики та продовольства", "центральний орган виконавчої влади, який здійснює державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі", "центральний орган виконавчої влади, який здійснює державну політику у сфері технічного регулювання та споживчу політику", "центральний орган виконавчої влади з питань навколишнього природного середовища".

Таке позначення центральних органів виконавчої влади не узгоджується з нормами Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", якими визначаються організація, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України. За цим Законом саме міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Президентом України сферах, забезпечує нормативно-правове регулювання, інші ж центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики (статті 1, 6, 7, 16).

Отже, центральний орган виконавчої влади, який, виходячи з конкретного повноваження, формує державну політику у відповідній сфері (шляхом нормативно-правового регулювання), у законодавчих актах слід позначати як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у певній сфері, а у випадку, коли конкретне повноваження за своїм змістом спрямовано на реалізацію державної політики, – як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері.

У зв'язку з наведеним пропоную привести положення Закону, що надійшов на підпис, у частині позначення центральних органів виконавчої влади, що здійснюють державну політику у сфері виробництва та обігу органічної сільськогосподарської продукції (сировини), а також положення щодо функціонування територіальних органів центральних органів виконавчої влади у відповідність із наведеними нормами Конституції України та Закону України "Про центральні органи виконавчої влади".

 

 

 

Президент України                                                        В.ЯНУКОВИЧ

13 0978 від 12.12.2012

Пропозиції Президента до Закону "Про розвиток виробництва та споживання біологічних палив"

Направлено на розгляд комітету з питань аграрної політики та земельних відносин
+

П Р О П О З И Ц І Ї

до Закону України "Про розвиток виробництва

та споживання біологічних палив"

 

 

Прийнятий Верховною Радою України 24 травня 2012 року                 Закон України "Про розвиток виробництва та споживання біологічних палив" не може бути підписаний із таких підстав.

 

1. Викликають зауваження базові терміни, що вживаються у Законі, через неузгодженість з іншими положеннями цього ж Закону, а також з нормами інших законодавчих актів, які регулюють відносини у сфері виробництва і споживання біопалив.

Так, Закон визначає біологічні палива як палива, виготовлені з біологічної енергетичної сировини, що можуть використовуватися як пальне у чистому вигляді або як сировина для виробництва інших палив чи компонент для змішування з традиційними видами палива у пропорціях, встановлених нормативними документами (абзац шостий статті 1). За таким визначенням дія Закону мала б поширюватися й на різні види твердого біопалива (дрова, торф, тирса, тріска, інші сільськогосподарські відходи, гранули та брикети, вироблені з біомаси, деревне вугілля та вуглиста речовина  тощо).

Однак статтею 3 Закону до біопалива віднесено лише рідкі види палива з біомаси, біогаз та біоводень, що суттєво звужує перелік видів біопалива, які мали б належати до сфери регулювання цього Закону.

Викликає зауваження і наведене у Законі визначення терміна "біоетанол". Так, біоетанол визначається як продукт біоконверсії біологічної енергетичної сировини з регламентованою кількістю супутніх та денатуруючих домішок (абзац четвертий статті 1).

Таке ж визначення терміна "біоетанол" пропонується ввести і до розділу V Митного тарифу України (підпункт 4 пункту 2 розділу VІ Закону, що розглядається).

Однак пропоновані визначення не узгоджуються з нормою      підпункту 14.1.14 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, за якою біоетанол визначено як спирт етиловий зневоднений, який виготовлений з біомаси для використання як біопаливо та належить до товарної позиції 2207 згідно з УКТ ЗЕД, та зумовлюють виключення біоетанолу з переліку підакцизної продукції.

Водночас пропоноване в Законі визначення біоетанолу як продукту біоконверсії не відповідає положенням Директиви Європейського парламенту та Ради (ЄС) № 2003/30/ЄС від 8 травня 2003 року щодо стимулювання використання біопалива та інших видів відновлюваного палива для потреб транспорту, яка визначає біоетанол як етанол, вироблений з біомаси та/або з відходів, які розкладаються під впливом мікроорганізмів, для використання в якості біопалива.

Слід також зауважити, що зазначена зміна до Митного тарифу України передбачає викладення у новій редакції пункту 3 Додаткових приміток  Групи 27 розділу V. Однак у чинній редакції пункту 3 Додаткових приміток Групи 27 розділу V Митного тарифу України йдеться про визначення іншого                терміна – "сирий нафтовий вазелін" у товарній позиції 2712 (товарна категорія 2712 10 10). Визначення ж терміна "біоетанол" у товарній               позиції 2710 міститься в іншій нормі – у пункті 3 Додаткових приміток України Групи 27 розділу V Митного тарифу України. Отже, пропонована зміна визначення терміна "біоетанол" мала б стосуватися пункту 3 Додаткових приміток України Групи 27 розділу V Митного тарифу України, затвердженого Законом України "Про Митний тариф України".

 

2. Закон, що надійшов на підпис, містить низку інших положень, які не узгоджуються з нормами базових законодавчих актів, що регулюють відносини у сфері виробництва та споживання біологічних палив.

Так, наприклад, Законом передбачається необхідність ідентифікації біопалива з метою визначення його належності до біологічного (частина перша статті 5), тоді як Законом України "Про альтернативні види палива" передбачено визначення належності палива до альтернативного (частина перша статті 6).

Ураховуючи основні напрями впроваджуваних економічних реформ, зокрема щодо дерегуляції підприємницької діяльності, запровадження стосовно біопалива додаткового виду ідентифікації (а саме визначення його належності до біологічного поряд з чинним порядком визначення належності до альтернативного палива) не вбачається за доцільне.

Слід також зауважити, що за статтею 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, мають установлюватися виключно законом.

Закон же, що надійшов на підпис, органу, який уповноважений здійснювати ідентифікацію палива, не визначає. Натомість Закон передбачає лише визначення порядку видачі документів про ідентифікацію палива актом Кабінету Міністрів України.

 

3. Положення Закону щодо визначення механізму державного регулювання виробництва та споживання біопалив, що виробляються в Україні, не можуть бути підтримані через невідповідність Конституції України та Бюджетному кодексу України.

Зокрема, Законом установлено, що держава сприяє виробництву дизельного біопалива із вмістом етилових або метилових ефірів жирних кислот, отриманих із рослинних олій і тваринних жирів, а також виробництву сумішевих бензинів та моторних палив із вмістом біоетанолу, в тому числі шляхом надання державних кредитів та позик у межах та в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України (частини четверта та п'ята статті 8).

 

Це положення Закону не відповідає:

частині другій статті 95 Конституції України, за якою виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків;

нормам Бюджетного кодексу України, за якими будь-які бюджетні  зобов'язання  та  платежі  з  бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, бюджетні призначення  встановлюються законом про Державний бюджет України (частини перша та друга статті 23); граничний обсяг державного боргу, граничний обсяг надання державних гарантій визначаються на кожний бюджетний період законом про Державний бюджет України (частина перша статті 18).

 

4. Законом визначаються завдання щодо збільшення частки біопалив у загальному обсязі традиційних палив, що виробляються та споживаються в Україні, на період до 2015 року включно (стаття 8). Однак виконання цих завдань є проблематичним з огляду на таке.

Так, Законом передбачаються завдання держави забезпечити до       2015 року виробництво дизельного біопалива із вмістом етилових або метилових ефірів жирних кислот, отриманих з рослинних олій і тваринних жирів, в обсягах не менше 20 відсотків загального обсягу виробництва дизельного палива в Україні (тобто до 1 млн тонн біодизельного палива).

Реалізація такого завдання у передбачений Законом термін є неможливою у зв'язку з відсутністю необхідних виробничих потужностей заводів із виробництва біопалива в Україні.

Законом також зобов'язано виробників бензинів в Україні протягом найближчих чотирьох років зменшити застосування метил-трет-бутилового ефіру та замінити його на етил-трет-бутиловий ефір, виготовлений шляхом синтезу на основі біоетанолу та ізобутилену (ЕТБЕ) (абзац дев'ятий статті 1, частина сьома статті 8). Зокрема, на 2015 рік установлено норму використання ЕТБЕ виробниками бензинів на рівні 80 відсотків.

І це завдання є невиконуваним, оскільки існує технічне обмеження на застосування альтернативних видів палив моторних на звичайних (непереобладнаних) двигунах. Так, за Законом України "Про альтернативні види палива" до технічних засобів, що працюють на альтернативних видах палива, належать засоби, призначені або переобладнані для роботи принаймні на одному з видів альтернативного палива або на суміші традиційного палива з альтернативним, в яких вміст біоетанолу відповідає вимогам нормативних документів, що здатні працювати на такому паливі без погіршення безпечності, надійності та відповідності їх екологічних показників вимогам нормативних документів (стаття 7).

 

 

 

 

5. Не може бути підтриманий і пропонований Законом механізм здійснення державного нагляду (контролю) за виробництвом біопалив.

Уже згаданою вище частиною четвертою статті 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" визначено, що:

 виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; спосіб здійснення державного нагляду (контролю);

орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Частиною четвертою статті 19 Господарського кодексу України також установлено, що органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

У Законі ж, який розглядається, вирішення окреслених питань відсутнє. Натомість передбачено врегулювання Кабінетом Міністрів України порядку перевірки центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики та продовольства дотримання нормативів оптимального співвідношення культур та критеріїв стабільності для виробництва біопалив (абзац другий частини дев'ятої статті 8).

Пропоноване є не чим іншим, як делегуванням парламентом своїх виключних законодавчих повноважень Кабінету Міністрів України. Це не відповідає статті 75 Конституції України, за якою єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України, пункту 3 частини першої статті 85, статті 91 Основного Закону держави, які відносять прийняття законів до виключних повноважень парламенту.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію, за якою "Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України). Це означає, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам"; "права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади… Конституцією України не передбачено" (Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000,                       від 9 жовтня 2008 року № 22-рп/2008, від 23 червня 2009 року № 15-рп/2009).

 

6. Законом до відання Верховної Ради України відноситься розгляд узагальненого щорічного звіту Кабінету Міністрів України за результатами моніторингу виробництва та споживання біопалива (частина дванадцята статті 8).

З цього приводу слід наголосити, що за Конституцією України Кабінет Міністрів України підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України (частина друга статті 113). Аналіз статей 85 і 87 Основного Закону України свідчить, що запровадження підзвітності Кабінету Міністрів України у зазначеному питанні не випливає із конституційних повноважень Верховної Ради України.

Водночас Основним Законом держави встановлено, що повноваження Верховної Ради України обмежені лише тими, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання (частина друга статті 85, частина друга              статті 19 Конституції України). Зазначене унеможливлює прийняття Верховною Радою України законів, які б визначали її власні повноваження (права та обов'язки), оскільки це не відповідало б закріпленому в частині першій статті 6 Конституції України принципу поділу влади. На цьому неодноразово наголошував Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 14 червня 2001 року № 8-рп/2001, від 7 квітня 2004 року                      № 9-рп/2004, у Висновках від 30 жовтня 2003 року № 1-в/2003, від 12 жовтня 2004 року № 2-в/2004.

За таких обставин покладення Законом, що надійшов на підпис, на парламент додаткового повноваження щодо розгляду узагальненого щорічного звіту Кабінету Міністрів України за результатами моніторингу виробництва та споживання біопалива не відповідає Основному Закону держави, зазначеним рішенням Конституційного Суду України.

 

7. Низка положень Закону не відповідає конституційним засадам організації та здійснення державної виконавчої влади, не враховує існуючу нині систему центральних органів виконавчої влади у частині позначення центральних органів виконавчої влади та їх функціональної спрямованості.

Конституція України відносить вирішення питання про утворення, реорганізацію, ліквідацію міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади (із відповідним визначенням його назви, статусу, сфери діяльності, завдань і функцій) до виключної компетенції Президента України (пункт 15 частини першої статті 106).

За Законом України "Про центральні органи виконавчої влади" центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики в одній чи декількох визначених Президентом України сферах, є міністерство; саме міністерство як орган, що забезпечує формування державної політики у відповідних сферах, визначає пріоритетні напрями розвитку, забезпечує нормативно-правове регулювання, вправі видавати накази нормативно-правового змісту (частина друга статті 1, частина перша статті 6, статті 7, 15).

У Законі ж, що надійшов на підпис, для позначення центральних органів виконавчої влади використовуються такі узагальнені поняття, як "центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики і продовольства", "центральний орган виконавчої влади з питань статистики",  передбачається здійснення центральним органом виконавчої влади з питань статистики нормотворчої діяльності (частина десята статті 8), що не відповідає Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", чинній системі центральних органів виконавчої влади.

Через невідповідність названому Закону викликає заперечення і положення, за яким Кабінету Міністрів України рекомендовано створити у структурі центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики та продовольства департамент, основним завданням якого визначити забезпечення розвитку виробництва та споживання біопалив (пункт 4     Розділу VI "Прикінцеві положення" Закону, що надійшов на підпис). Це положення викладено без урахування норм статті 8 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", якою затвердження структури апарату міністерства, а також положень про самостійні структурні підрозділи апарату міністерства віднесено до повноважень міністра як керівника міністерства (пункти 6 та 8 частини другої статті 8).

 

8. І нарешті останнє, але чи не найголовніше.

Чинним Законом України "Про альтернативні види палива" визначено, що біологічне паливо є альтернативним видом палива (статті 1 та 3). І нині питання виробництва, обігу і використання біологічного палива регулюються саме цим Законом, який є базовим у зазначеній сфері правового регулювання.

Аналіз Закону, який надійшов на підпис і визначає засади виробництва і споживання біологічних палив, свідчить, що він значною мірою дублює норми чинного Закону України "Про альтернативні види палива". Зокрема, це стосується застосування одних і тих самих термінів, їх визначення    (стаття 1 базового Закону та стаття 1 Закону, що розглядається), визначення однакових принципів державної політики у сфері виробництва та споживання таких видів палива (стаття 2 базового Закону та стаття 2 Закону, що надійшов на підпис), аналогічних підходів до визначення палива альтернативним (біологічним) (стаття 6 базового Закону та стаття 5 Закону, що розглядається), однакових підходів до визначення технічних засобів, що працюють на альтернативних, біологічних паливах, та порядку підтвердження придатності технічного засобу до використання біопалив (стаття 7 базового Закону та стаття 7 Закону, що надійшов на підпис), визначення однакових джерел фінансування заходів з розвитку виробництва та споживання  біопалива (стаття  10 базового Закону та стаття 10 Закону, що розглядається). Принципово ж нового підходу, який би грунтувався на Конституції України, базових законодавчих актах, ураховував реальний стан можливостей виробництва біологічних палив та технологічні умови використання в Україні, Закон, що надійшов на підпис, не пропонує.

 

За таких обставин порушені питання обігу біологічних палив мають регулюватися шляхом внесення відповідних змін і доповнень до Закону України "Про альтернативні види палива", а не шляхом прийняття нового Закону.

 

Підсумовуючи викладене, пропоную Закон України "Про розвиток виробництва та споживання біологічних палив" відхилити.

 

 

 

Президент України                                                  В.ЯНУКОВИЧ
14 0852 від 12.12.2012
Про внесення змін до Земельного кодексу України (щодо земель сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів)
Направлено на розгляд комітету з питань аграрної політики та земельних відносин
+

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту Закону України

„Про внесення змін до Земельного кодексу України”

(щодо земель сільськогосподарських науково-дослідних

 установ і навчальних закладів)

 

  1. 1.    Обґрунтування необхідності прийняття акта

 

Міжвідомчою комісією з аналізу додержання законодавства у сфері земельних відносин, створеною на виконання Розпорядження Президента України, виявлено системні порушення при відчуженні земель, зокрема в системі Національної академії аграрних наук України. Порівняно з 2004 роком площа земель дослідних господарств зменшилася на 70 тис.га.

Кількість земель сільськогосподарського призначення, наданих у користування сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, науково-дослідним та навчально-дослідним господарствам продовжує зменшуватися через необґрунтовані вилучення земельних ділянок.

Законопроект розроблено з метою захисту від розбазарювання земель, що знаходяться у користуванні сільськогосподарських науково-дослідних та навчальних закладів, науково-дослідних та навчально-дослідних господарств. Абсолютна більшість цих площ є особливо цінними землями, а тому потребують особливого порядку їх надання та вилучення.

 

  1. 2.    Цілі і завдання прийняття акта

 

Ціллю законопроекту є вдосконалення порядку передачі, надання, вилучення (викупу) земель аграрних наукових установ, навчальних закладів та дослідних господарств. Впровадження норм цього Закону дозволить суттєво вплинути на зменшення порушень і зловживань у сфері землекористування вказаних установ і закладів.

 

  1. 3.    Загальна характеристика і основні положення проекту акта

 

Проектом Закону передбачається внести зміни до Земельного кодексу України встановивши, що передача у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викуп), продаж, зміна цільового призначення земельних ділянок, що знаходяться у державній або комунальній власності науково-дослідних установ і навчальних закладів; науково-дослідних та навчально-дослідних господарств проводиться відповідно до законодавства за погодження з Міністерством аграрної політики та продовольства України.

Представники територіальних органів цього міністерства входитимуть до складу Комісій з розгляду землевпорядної документації.

Змін до інших законів не потребує.

  1. 4.    Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

 

Основними нормативними актами у даній сфері регулювання відносин є Конституція України, Земельний кодекс України, Цивільний кодекс України. 

 

  1. 5.    Фінансово-економічне обґрунтування

 

Реалізація акта безпосередньо не потребує матеріальних та інших витрат

 

  1. 6.    Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття акта

 

Прийняття законопроекту сприятиме реалізації конституційних прав юридичних осіб на землю, що запобігатиме негативним економічним наслідкам, зумовленим існуючим порядком оформлення права на землю.

 

 

Народний депутат України                                                           Г.М.КАЛЕТНІК

Законопроекти VI скликання
Реєстр. № та дата
Назва законопроекту
Результати розгляду
1 10273 від 27.03.2012
Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про оренду землі" (щодо деяких обмежень оренди земель сільськогосподарського призначення)
+
Головною метою прийняття цього законопроекту є уникнення надмірної концентрації земель сільськогосподарського призначення в одних руках, що сприятиме сталому розвитку усіх сільськогосподарських підприємств.
Прийняття даного законопроекту не вимагає внесення змін до інших законодавчих актів.
2 10051 від 15.02.2012
Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо збору за користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення)
+
Метою прийняття вказаного проекту Закону України є правове регулювання питань, пов’язаних з покращенням організації і функціонування механізму використання земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Прийняття цього акту надасть можливість збільшити доходну частину місцевих бюджетів на 3,5-4,5 млрд. грн., кошти якої будуть спрямовані на розвиток сільської місцевості.
3 9610 від 19.12.2011
Проект Закону про аграрні розписки
Включено до порядку денного сесії, але ще не розглядався
+
Прийняття цього законопроекту підкріпить заходи Уряду по розвитку кредитування сільськогосподарських товаровиробників, особливо дрібних та середніх, які не мають достатньо ліквідного майна для застави крім майнових прав на майбутній врожай та молодняка сільськогосподарських тварин.
Основна ціль законопроекту – врегулювання правовідносин, пов’язаних з оформленням, видачею, обігом, погашенням аграрних розписок - нового інструменту кредитування сільськогосподарських товаровиробників під заставу такого специфічного об’єкту як майбутній врожай та сільськогосподарські тварини.
Другорядні цілі, досягненню яких сприяє законопроект – це створення механізму перенесення ризиків ринкових змін ціни сільськогосподарської продукції з сільськогосподарських товаровиробників на покупців їх продукції, збільшення надходжень до місцевих бюджетів населених пунктів – центрів сільськогосподарського виробництва, створення інвестиційних переваг для здійснення коротко - та середньострокових інвестицій у сільськогосподарське виробництво, інтеграція системи інвестування під заставу майбутнього врожаю з системою складських документів.
4 9586 від 13.12.2011 4174-VI від 20.12.2011
Проект Закону про внесення змін до розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо заборони на відчуження та зміну цільового призначення земель сільськогосподарського призначення
Повернуто з підписом Президента України 28.12.2011
+
Запропонований проект передбачає встановити чіткий термін дії заборони на відчуження та зміну цільового призначення земельних ділянок, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, а також внесення права на земельну частку (пай) до статутних капіталів господарських товариств, а саме – до 01 січня 2013 року.
5 9585 від 13.12.2011 4173-VI від 20.12.2011
Проект Закону про внесення змін до Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості грунтів" (щодо відтермінування)
Повернуто з підписом Президента України 28.12.2011
+
Проект Закону України розроблено з метою відтермінування на законодавчому рівні строків, які необхідні для розроблення проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель, порушення яких тягне за собою накладання відповідних штрафних санкцій згідно статті 55 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
6 9571 від 09.12.2011
Проект Закону про аквакультуру
Прийнято в першому читанні 20.03.2012
+
Метою прийняття проекту Закону України "Про аквакультуру" є правове регулювання відносин між органами державної влади, що здійснюють регулювання та управління діяльністю в сфері аквакультури, органами місцевого самоврядування та усіма суб’єктами аквакультури з метою реалізації державної політики щодо ефективного розвитку аквакультури, як окремого виду сільськогосподарської діяльності в системі агропромислового виробництва, спрямованої на збільшення обсягів виробництва корисної біологічної сільськогосподарської продукції (риби та інших водних біоресурсів), збереження біорізноманіття та поповнення запасів водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах) України, а також на здійснення рибогосподарської діяльності способами, що не допускають нанесення шкоди навколишньому середовищу.
7 9312 від 19.10.2011
Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про здійснення державних закупівель" (щодо спрощення процедури закупівель товарів, робіт та послуг вищими навчальними закладами та науково-дослідними установами)
Повернуто з підписом Президента України 09.04.2012
+
Основною метою прийняття зазначеного законопроекту є спрощення процедури закупівлі Аграрним фондом і аграрними вищими навчальними закладами товарів, робіт та послуг відповідно до Закону України “Про державну підтримку сільського господарства України”.
8 9239 від 04.10.2011 3906-VI від 07.10.2011
Проект Закону про затвердження ставок вивізного (експортного) мита на окремі види сільськогосподарських культур
Повернуто з підписом Президента України 20.10.2011
+
Метою законопроекту є збільшення надходжень до Державного бюджету України за рахунок запровадження вивізного (експортного) мита на деякі технічні олійні культури та соняшникову олію, та за рахунок регулювання вивізного (експортного) мита на деякі види зернових культур.
9 9001-д від 07.12.2011
Проект Закону про ринок земель
Прийнято в першому читанні 09.12.2011
+
Метою прийняття Закону України “Про ринок земель” є правове врегулювання питань, пов’язаних з організацією і функціонуванням ринку земель в Україні, запровадження при цьому особливого механізму обігу земель сільськогосподарського призначення, забезпечення ефективних механізмів захисту законних прав суб’єктів такого ринку.
10 8454 від 28.04.2011 3677-VI від 08.07.2011
Проект Закону про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів
Повернуто з підписом Президента України 28.07.2011
+
Метою прийняття проекту Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" є забезпечення умов сталого функціонування та розвитку рибогосподарського комплексу держави. Визначальними напрямами розвитку рибного господарства повинні стати збереження рибопромислової діяльності у відкритих районах Світового океану, у виключних економічних зонах іноземних держав, раціоналізація та інтенсифікація промислу в Азово-Чорноморському басейні, внутрішніх водоймах, розвиток аквакультури, нарощування обсягів відтворення рибних запасів та виробництва рибопродукції.
11 8369 від 08.04.2011
Проект Постанови про Рекомендації парламентських слухань на тему: "Земля в українській долі: ситуація у земельній сфері, законодавче забезпечення земельних відносин та практика його реалізації"
Проект не прийнято 21.04.2011
+
12 8324 від 01.04.2011
Проект Закону "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення державної підтримки розвитку сільського господарства"
Закон відхилено 19.05.2011
+
Метою прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення державної підтримки розвитку сільського господарства» є врегулювання на законодавчому рівні питання щодо продажу квот встановлених Кабінетом Міністрів України на зерно та продукти його переробки з аукціонів, що в свою чергу дозволить забезпечити державну підтримку розвитку сільського господарства.
13 8291 від 24.03.2011
Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (щодо підприємств спиртової та лікеро-горілчаної промисловості)
До порядку денного сесії не включено 06.09.2011
+
Метою прийняття проекту Закону України є створення умов для ефективного функціонування спиртової та лікеро-горілчаної промисловості країни шляхом внесення змін до Закону України "Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".
Необхідно привести у відповідність положення Закону України  «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації»  шляхом виключення з переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, підприємств реорганізованих згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості» від 28.07.2010 № 672. 
14 8164 від 25.02.2011
Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про здійснення державних закупівель" (щодо спрощення процедури закупівель Аграрним фондом і аграрними вищими навчальними закладами товарів, робіт та послуг)
Включено до порядку денного сесії 05.04.2011
+
Основною метою прийняття зазначеного законопроекту є спрощення процедури закупівлі Аграрним фондом і аграрними вищими навчальними закладами товарів, робіт та послуг відповідно до Закону України “Про державну підтримку сільського господарства України”.
У проекті Закону пропонується закріпити норму щодо незастосування процедури тендерної закупівлі до придбання (закупівлі) товарів, робіт та послуг за рахунок власних коштів вищого навчального закладу. Тобто надати університетам можливість без тендерних обмежень використовувати позабюджетні кошти, зароблені самими університетами.
Вищі навчальні заклади, хоч і отримують фінансування з державного бюджету, відчувають гостру потребу у перерозподілі коштів спеціального фонду, отриманих від надання ними платних послуг та виробничо-господарської діяльності, між відокремленими підрозділами для їх ефективного використання та підтримки окремих структурних одиниць тощо.
15 8091 від 08.02.2011
Проект Закону про внесення зміни до розділу XХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України щодо врегулювання окремих положень вивезення товарів в митному режимі експорту підприємствами-виробниками
До порядку денного сесії не включено 06.09.2011
+
Метою законопроекту є врегулювання на законодавчому рівні розвитку вітчизняної галузі альтернативних твердих видів палива.
Законопроектом пропонується внести зміни до першого абзацу пункту 15 підрозділу 2 розділу ХX Податкового кодексу України. Оскільки останньою стадією виробництва брикетів та гранул є пресування дрібної фракції деревного пилу, який утворюється після декількох стадій обробки деревини та її послідуючим висушуванням. Отже, брикети та гранули відносяться до кінцевого, готового до споживання, продукту.
16 8069 від 03.02.2011
Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про здійснення державних закупівель" (щодо спрощення процедури закупівлі Аграрним фондом товарів, робіт та послуг)
До порядку денного сесії не включено 15.02.2011
+
Основною метою прийняття зазначеного законопроекту є спрощення процедури закупівлі Аграрним фондом товарів, робіт та послуг відповідно до Закону України ”Про державну підтримку сільського господарства України”.
Прийняття Закону України дозволить Аграрному фонду здійснювати закупівлю товарів, робіт та послуг на виконання Закону України ”Про державну підтримку сільського господарства України” без проведення процедур закупівлі.
17 7531 від 30.12.2010
Проект Закону про внесення змін до Земельного кодексу України (щодо земель сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів)
Прийнято в першому читанні 09.09.2011
+
Ціллю законопроекту є вдосконалення порядку передачі, надання, вилучення (викупу) земель аграрних наукових установ, навчальних закладів та дослідних господарств. Впровадження норм цього Закону дозволить суттєво вплинути на зменшення порушень і зловживань у сфері землекористування вказаних установ і закладів.
18 7524 від 29.12.2010
Проект Закону про розвиток виробництва та споживання біологічних палив
Прийнято в першому читанні 17.05.2011
+
Основним завданням законопроекту є запровадження законодавчого регулювання ринку виробництва та споживання біопалив, структурування ринку таких біопалив та створення прозорого механізму виробництва та споживання біопалив.
Мета прийняття законопроекту та подальших нормативних актів на його основі полягає в стимулюванні за допомогою державних важелів виробництва біопалив, їх реалізації, переробки та використання кінцевим споживачем для роботи технічних засобів.
Пріоритетними, єдино можливими і доцільними на даний час напрямками державної підтримки розширення ринку біопалива є передбачені законопроектом можливості широкого застосування біопалив нафтопереробними та іншими підприємствами у виробництві сумішевих видів палива.
19 7513 від 23.12.2010 2922-VI від 13.01.2011
Проект Постанови про проведення парламентських слухань на тему: "Законодавче врегулювання запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні" (23 березеня 2011 року)
Постанову прийнято 19.01.2011
+
Проектом цієї Постанови пропонується провести у березні 2011 року парламентські слухання на тему: “Законодавче врегулювання запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні”.
20 7376 від 18.11.2010
Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" (щодо упорядкування видатків для апеляційних адміністративних судів)
Проект відкликано 13.12.2010
+
Основною метою прийняття даного проекту є часткове врегулювання питання щодо створення належних умов функціонування апеляційних адміністративних судів, забезпечення діяльності новоутвореного Вінницького апеляційного адміністративного суду та  в умовах обмеженості фінансового ресурсу, для більш раціонального і ефективного використання бюджетних коштів.
21 7230 від 07.10.2010
Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (щодо продажу квот на аукціонах)
Не включено до порядку денного сесії 01.02.2011
+
Метою прийняття Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" є врегулювання на законодавчому рівні питання щодо продажу квот встановлених Кабінетом Міністрів України на деякі види продукції з аукціонів, що в свою чергу дозволить забезпечити наповнення Державного бюджету за рахунок зборів з купівлі квот суб’єктами господарювання.
22 7141 від 20.09.2010
Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про пестициди і агрохімікати" (щодо підвищення ефективності системи реєстрації пестицидів та агрохімікатів)
Не включено до порядку денного сесії 01.02.2011
+
Проект Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про пестициди і агрохімікати” розроблений відповідно до Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затвердженої Законом України від 18.03.2004 р. № 1629-IV. Запропоновані норми відображають європейські (директива ЄС 91/414/ЕС) та світові вимоги при реєстрації пестицидів і агрохімікатів. Ціллю прийняття даного проекту Закону України є підвищення ефективності системи реєстрації пестицидів і агрохімікатів.
23 6644-д від 11.11.2011
Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізму використання земель оборони
Закон прийнято 22.12.2011
Вручені редакційні уточнення 9.02.2012
Редакційні уточнення не підтримані 13.04.2012
+
Метою прийняття Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізму використання земель оборони” є правове врегулювання питань, пов’язаних із розпорядженням земельними ділянками, що вивільняються в процесі реформування Збройних Сил України, зокрема тими, на яких розташовані об’єкти нерухомого військового майна, яке відчужується. Зазначену мету планується досягти шляхом визначення основних правових засад розпорядження цими земельними ділянками у ст.ст. 77, 128 Земельного кодексу України, ст. 6 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” та ст. 4 Закону України “Про використання земель оборони”.
24 6644 від 02.07.2010
Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізму використання земель оборони
Проект відкликано 02.11.2011
+
Метою запропонованого проекту акта є правове врегулювання питань щодо створення можливості здійснення реалізації на аукціонах об’єктів нерухомого військового майна, зокрема разом із земельними ділянками, включених до затверджених Кабінетом Міністрів України переліків нерухомого військового майна, яке може бути відчужено разом із земельними ділянками, на яких вони розташовані, посилення контролю держави за ефективним використанням земель оборони, підвищення рівня управління процесами відчуження земель оборони, що вивільнюються в ході реформування Збройних Сил України.
25 6598 від 29.06.2010
Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про насіння і садивний матеріал"
Прийнято в першому читанні 01.02.2011
+
Метою прийняття даного законопроекту є приведення положень Закону України „Про насіння і садивний матеріал” у відповідність до Закону України „Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” та адаптації його до вимог СОТ та ЄС.
Шляхи досягнення:
визначення правових, організаційних та фінансових засад функціонування ринку насіння;
посилення вимог до вирощування, підготовки, тарування та торгівлі насінням та садивним матеріалом;
впорядкування структури та функцій органів державного контролю у сфері насінництва та розсадництва;
закріплення прав і обов’язків юридичних і фізичних осіб у сфері обігу насіння та садивного матеріалу;
посилення відповідальності державних органів з контролю і нагляду за поширенням насіння та садивного матеріалу.
26 6566 від 22.06.2010 2494-VI від 07.09.2010
Проект Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо забезпечення аграрного сектору нафтопродуктами)
Не включено до порядку денного сесії 01.02.2011
+
Мета прийняття цього проекту Закону – запобігання дефіциту моторних видів палива і необґрунтованому зростанню цін на них під час проведення сільськогосподарських робіт, створення для аграрного сектора економіки гарантованого джерела забезпечення пальним.
Проект Закону передбачає накопичення підприємствами, які визначатимуться Кабінетом Міністрів України (якими мають бути підприємства Держкомрезерву та НАК "Нафтогаз України") нафтопродуктів за рахунок ввезення їх по імпорту з відстрочкою по сплаті ПДВ, та їх реалізацію сільгосптоваровиробникам у періоди пікового зростання цін на нфтопродукти.
Реалізація зазначених нафтопродуктів буде здійснюватися сільгосп¬товаро-виробникам за цінами, які встановлюватимуться з урахуванням вартості їх придбання, транспортування, зберігання та рівня рентабельності оператора, який не перевищуватиме рівень, визначений для них Кабінетом Міністрів України, що створить умови для забезпечення сільгосптоваровиробників пальним за пільговими цінами та, одночасно,  встановлення оперативного і дієвого контролю за дотриманням умов постачання.
27 6494 від 08.06.2010
Проект Постанови про визнання аграрної освіти та науки пріоритетним напрямком розвитку освіти та науки України
Постанову не включено до порядку денного сесії 01.02.2011
+
Проектом постанови пропонується визнати аграрну освіту і науку пріоритетним напрямком розвитку освіти і науки України, та покласти відповідальність за розвиток даного напряму на Міністерство аграрної політики України та його підрозділи.
28 6346 від 27.04.2010 2290-VI від 01.06.2010
Проект Закону про внесення зміни до пункту 1 розділу ІI "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення охорони родючості грунтів"
Повернуто з підписом Президента України 22.06.2010
+
Проект Закону України розроблено з метою пролонгування на законодавчому рівні строків, які необхідні для розроблення проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель, порушення яких тягне за собою накладання відповідних штрафних санкцій згідно статті 55 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
29 6317 від 15.04.2010
Проект Закону про внесення змін до пункту 4 роділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підтримки агропромислового комплексу в умовах світової фінансової кризи"
За основу не прийнято 13.05.2010
+
Проект Закону України розроблено з метою врегулювання на законодавчому рівні питання щодо запровадження нової бюджетної програми щодо компенсації витрат сільськогосподарським товаровиробникам за наявну на 1 січня 2010 року корову не з 1 січня 2010 року, а з 1 січня 2011 року.
30 6275 від 02.04.2010
2754-VI від 02.12.2010
Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про сільськогосподарську дорадчу діяльність" (щодо обмежень для державних службовців)
Повернуто з підписом Президента України 30.12.2010
+
Прийняття Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про сільськогосподарську дорадчу діяльність” дозволить удосконалити законодавчу базу щодо діяльності сільськогосподарських дорадчих служб. Реалізацію зазначеної мети буде здійснено шляхом внесення змін до окремих положень Закону України “Про сільськогосподарську дорадчу діяльність”. Прийняття проекту акта дасть можливість залучати заклади науки та освіти до надання соціально спрямованих дорадчих послуг, законодавчо врегулювати питання сертифікації сільськогосподарської дорадчої служби у відповідність до вимог Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”, врегулювати питання обов’язковості підвищення кваліфікації дорадників і експертів-дорадників та фінансування їх підготовки відповідно до обсягів його замовлення.